– Тільки не кажіть мені, що ви чекаєте тут від сьомої вечора.

– Я не знала, що потяг запізнюється, – відповіла вона, – тут немає мобільного зв’язку. І на станції не було нікого, хто міг би мене попередити. А ще «Поні Експрес»[4], здається, сьогодні не працює.

– Його не було в моєму вагоні. І у двох сусідніх також.

– Кого не було?

– Вашого друга.

– Ви навіть не знаєте, як він виглядає.

– Ну, він точно високий, – відповів Ричер. – Ось чому ви аж підстрибнули, коли мене побачили. Ви нас сплутали, принаймні на якусь мить. А в моєму вагоні не було більше високих чоловіків, і у двох інших також.

– Коли наступний потяг?

– О сьомій ранку.

Вона запитала:

– Хто Ви такий і навіщо сюди приїхали?

– Я лише проїжджаю повз.

– Це потяг проїхав повз. Але не ви. Ви зійшли з нього.

– Ви знаєте все про цю місцину?

– Я не знаю про неї нічого.

– Вам не траплявся музей чи могильний камінь поблизу?

– Чому ви тут?

– Залежить від того, хто питає.

Вона на хвилину замислилась, а тоді відповіла:

– Ніхто.