Книги

Нескінченне відлуння

22
18
20
22
24
26
28
30

Мартін задумливо постукав пальцями по бильцю крісла:

— А ти впевнена, що це не збіг?

— Хіба бувають такі збіги? Ні, це він! І він прагне побачити мої страждання. Хоча мені й важко уявити, що Алек здатний на подібне.

— Чому?

— Я надто добре його знала.

— Ти забуваєш — люди можуть мінятися. Тим паче, коли пройшло стільки часу. Знову ж таки, якщо він повернувся заради помсти, то діє дуже розумно. Залякує, а потім б"є по найболючіших точках.

— Поза всяким сумнівом, — Симона важко зітхнула. — І він не заспокоїться, поки не доведе справу до кінця. Як вважаєш?

— Вибач, боюся, тут ти маєш рацію, і я не можу сказати тобі слова втіхи.

Цієї миті до них підійшов немолодий лікар, який мав зосереджений вигляд і навіть сердитий вигляд, наче його відірвали від важливих справ. У руках він тримав теки з історіями хвороб пацієнтів.

— Добридень, це ви цікавилися Діаною Полок? — його сиві брови зійшлися на переніссі.

Симона і Мартін підскочили зі своїх місць.

— Так, ми. Ну як вона? — Симона вп"ялася очима в обличчя доктора, побоюючись пропустити хоча б слово.

— Зараз стан вашої подруги стабільний. Я вважаю, її життю нічого не загрожує, — відповів він без жодних вагань, що дозволило Симоні зітхнути з полегшенням.

— А можна її побачити?

— Вона дуже слабка — у неї черепно-мозкова травма. Але ви можете її відвідати. Тільки недовго — хвора має відпочивати. Вона перебуває в сто п"ятій палаті.

— Дякую, докторе. Ми не затримаємося, я обіцяю.

Молоді люди попрямували в кінець коридору і вже за хвилину Симона відчиняла двері сто п"ятої палати. Мартін з увічливості залишився зовні.

У палаті інтенсивної терапії стояло лише одне ліжко, зате було безліч медичного обладнання. Прилади блимали лампочками й тихо пискотіли, записуючи показники хворої. Голову Діани прикрашала споруда з бинтів у вигляді чалми, її обличчя нагадувало один величезний синець. Дивитися на це було нестерпно.

— Привіт, — Симона спробувала надати своєму голосу невимушеності, проте її горло, як на гріх, зсудомило. — Не спиш?

Діана розплющила очі та зобразила щось схоже на посмішку.