— Та годі! Яка там досконалість? У мене купа недоліків. Просто я їх приховую.

— Наприклад?

— Наприклад, я ледачий, боюся літаків, витрачаю занадто багато грошей на старі платівки, а рано вранці граю на укулеле.

— Це та крихітка поруч із банджо? — Симона вказала підборіддям на мініатюрну гітару, що висіла на протилежній стіні.

— Ти вгадала. У перекладі з гавайської це означає «стрибаюча блоха».

— А чому ти мені не грав на ній?

— А ти б хотіла? Ти ж не любиш музику.

— Ну то й що, — знизала плечима Симона. — Все одно, цікаво послухати.

— Добре, домовилися! Тільки багато на що не розраховуй — я вчився грати на гітарі самотужки. Точніше, мене навчив старший брат. І, до речі, це він прищепив мені любов до джазу.

— У тебе є старший брат? Ти ніколи про нього не згадував.

На обличчі Мартіна пролягла тінь.

— У мене був брат. Він помер — наклав на себе руки.

— Вибач, я не знала, — Симона відчула ніяковість. — Тобто ти брата мав на увазі, коли казав, що теж втратив близьку людину?

— Так, брата.

— Ти, напевно, його дуже любив?

— Я довго не міг прийти до тями після його смерті. Мені виповнилося чотирнадцять, коли він зістрибнув з моста.

— Уявляю твій стан, — Симона помовчала, а потім продовжила: — Слухай, в Алека теж був брат, тільки молодший. Мені навіть вдалося його розшукати. Щоправда, я не отримала від нього жодної корисної інформації, але хоча б переконалася, що не він маскується під Алека.

— Чому ти так у цьому впевнена?

— Він абсолютно на нього не схожий.

— Отже, ти вважаєш, що це сам Алек влаштовує вистави?