Він працював в антикварній крамничці, де виготовлялися прикраси з метеликів, коли познайомився з Распейлом, і деякий час жив за рахунок музиканта. Саме тоді Джейм Ґамб схибнувся на молях і метеликах та метаморфозах, які з ними відбуваються.
Після того як його кинув Распейл, Ґамб убив його наступного коханця, Клауса, відрізав йому голову та частково оббілував.
Пізніше він завітав до Распейла на Сході. Распейл, якого незмінно вабили погані хлопці, познайомив його з доктором Лектером.
Це довели за тиждень після смерті Ґамба, коли ФБР дістало від Распейлових спадкоємців плівки з його терапевтичними сеансами.
Багато років тому, коли доктора Лектера визнали божевільним, записи терапевтичних сеансів передали родинам жертв, щоб їх згодом знищили. Але родичі Распейла зберегли плівки, бо ворогували між собою і сподівалися використати їх у боротьбі за спадщину. Вони втратили до них будь-який інтерес, прослухавши перші записи, що містили лише нудні спогади Распейла про шкільні роки. Після новин про Джейма Ґамба родина Распейла дослухала решту. Коли родичі зателефонували юристові Еверетту Йоу та почали погрожувати, що використають їх у нових навалах на заповіт, він подзвонив Кларіс Старлінг.
У записах був задокументований останній сеанс, під час якого Лектер убив Распейла. Що важливіше, у них відкрилося те, що Распейл устиг розповісти Лектерові про Джейма Ґамба.
Распейл повідомив доктора Лектера, що Ґамб знавіснів на ґрунті молей і що в минулому він уже знімав з людей шкіру, що він убив Клауса і що він співпрацював із компанією з виробництва шкіряного одягу «Містер Шкура» в Калумет-Сіті, але отримував гроші від старої пані з Бельведера, штат Огайо, яка шила підкладки для зареєстрованої торговельної марки «Містер Шкура». Одного дня Ґамб забере в тої пані геть усе, як передрік Распейл.
– Коли Лектер прочитав, що перша жертва жила в Бельведері і що з неї зняли шкіру, то відразу здогадався, хто за цим стоїть, – сказав Кроуфорд Старлінг, коли вони разом прослуховували запис. – Він віддав би тобі Ґамба та зазнав слави генія, якби не втрутився Чилтон.
– Він натякнув мені, написавши у справі, що місця злочинів занадто довільні, – відповіла Старлінг. – А в Мемфісі він поцікавився, чи вмію я шити. Чого він очікував?
– Він хотів побавитися, – сказав Кроуфорд. – Він уже давно, дуже давно забавляв себе сам.
Жодних записів сеансів Джейма Ґамба знайдено не було, і його діяльність протягом років після смерті Распейла вдалося відновити лише частково завдяки діловій кореспонденції, квитанціям за пальне та за бесідами з власниками бутіків.
Коли місіс Ліппман померла під час поїздки до Флориди з Ґамбом, він успадкував геть усе – стару будівлю з житловими кімнатами, порожніми вітринами та просторим підвалом і нічогеньку суму грошей.
Він припинив працювати на «Містера Шкуру», проте деякий час лишав за собою квартиру в Калумет-Сіті й використовував її як ділову адресу, щоб отримувати посилки на ім’я Джона Ґранта. Він також зберіг улюблених клієнтів і подорожував країною по різних бутіках так само, як робив це для «Містера Шкури», аби брати мірки для індивідуальних замовлень, які шив у Бельведері. Він використовував свої поїздки для пошуку жертв, а також для того, щоб їх позбутися після використання. Коричневий фургон годинами курсував міжштатними трасами з закінченими шкіряними виробами, які висіли на плічках у салоні, затуляючи пластиковий мішок для трупів на підлозі.
Він із задоволенням користувався привіллям свого підвалу. Достатньо місця для роботи та ігор. Спершу були тільки ігри – полювання на молодих жінок у темному лабіринті, відтворення спогадів у віддалених кімнатах, які він потім замикав і заходив туди лише для того, щоб докинути трохи вапна.
Фредріка Біммел допомагала місіс Ліппман протягом останнього року життя старої пані. Фредріка забирала замовлення з будинку місіс Ліппман, коли познайомилася з Джеймом Ґамбом. Фредріка Біммел була не першою молодою жінкою, яку він убив, але вона стала першою, яку він убив заради шкіри.
Серед речей Джейма Ґамба знайшли листи Фредріки, які вона йому писала.
Старлінг насилу прочитала ті листи, бо в них вчувалася надія, бо в них вчувалася жахлива потреба, бо в них вчувалися симпатії від Ґамба, про що свідчили її відповіді: «Любий Таємний Друже в моїх Грудях, я люблю тебе! …
Коли він їй відкрився? Чи вона знайшла його підвал? Якого виразу набуло її обличчя, коли він змінився, як довго він утримував її живцем?
Гірше те, що Фредріка й Ґамб до останнього залишились друзями, вона написала йому записку з ями.
Таблоїди змінили прізвисько Ґамба на «Містер Шкура» і, в розпачі від того, що їм не вдалося вигадати ім’я самотужки, почали переповідати історію наново.