– Уже розпочався Великий піст. День святого Валентина всього за тиждень, гм-м-м, сподіваєтесь отримати вітання?

– Хто знає.

– Так, ніхто не знає… Нещодавно я розмірковував про День святого Валентина. Мені пригадався один кумедний випадок. А зараз я гадаю, що у Валентинів день міг би ощасливити вас, Кларіс Старлінг.

– Яким чином, докторе Лектер?

– Я відправлю вам чудову валентинку. Треба буде про це подумати. А наразі прошу мене вибачити. До побачення, офіцере Старлінг.

– А наше дослідження?

– Якось мене намагався вирахувати переписувач населення. Я з’їв його печінку з кінськими бобами та великою пляшкою «Амароне»[27]. Повертайтеся до школи, крихітко Старлінг.

Ганнібал Лектер, ввічливий до останнього, так і не обернувся до неї спиною. Він зробив крок назад від сітки, потім повернувся до тюремного ліжка, ліг на нього й набрав такого байдужого вигляду, наче хрестоносець у домовині.

Раптом Старлінг відчула спустошеність, немов щойно здала кров. Вона довше, ніж того вимагали обставини, складала папери до валізи, бо спочатку ноги її не слухали. Старлінг перейнялася поразкою, а вона ненавиділа програвати. Вона склала стілець і притулила його до дверцят комори. Їй знову доведеться йти повз Міґґса. Барні сидів десь удалині й, здавалося, читав. Можна було б його покликати, аби він прийшов по неї. Клятий Міґґс. Це ж не гірше, ніж щодня минати в місті будівельників або неповоротких кур’єрів. Кларіс вирушила коридором до виходу.

Просто біля неї просичав голос Міґґса:

– Я прокусив собі зап’ясток, щоб поме-е-ерти-и-и… бачиш, як тече кров?

Слід було покликати Барні, але її захопили зненацька, і вона зазирнула в камеру й побачила, як Міґґс змахнув пальцями. Старлінг не встигла відвернутися й відчула, як на щоку й плече потрапили теплі краплі.

Вона подалася геть, розуміючи, що то сперма, а не кров і що Лектер кличе її, вона чула його. Голос доктора Лектера лунав позаду неї, і металевий скрегіт чувся в ньому ще виразніше:

– Офіцере Старлінг.

Він устав із ліжка й гукав до неї, поки Кларіс ішла коридором. Вона рилася в сумочці в пошуках серветок.

– Офіцере Старлінг, – прозвучало позаду.

Тепер вона віднайшла холодне поруччя самоконтролю й упевнено просувалася до воріт.

– Офіцере Старлінг, – у голосі Лектера пролунала нова нотка.

Старлінг зупинилася. Господи Боже, невже я так сильно цього хочу? Міґґс щось сичав, але вона не слухала.

Вона знову опинилася перед камерою Лектера й побачила рідкісне видовище, коли доктор виявляв хвилювання. Вона знала, що він відчуває запах сперми. Він чув усі запахи.