— Ми хочемо запросити тебе на вечерю. Ми просиділи тут майже годину, і я вмираю з голоду.
Вульф непереконливо розчаровано зітхнув.
— Я б залюбки, але насправді я вже йду.
— Ти ж буквально щойно прийшов.
— Послухай, я ціную цей жест, але ти ж не проти, якщо сьогодні я відмовлюся? У мене достобіса роботи і лише один день на те, щоб знайти Рана і… — коли очі Андреа збільшилися від інтересу, Вульф зрозумів, що бовкнув зайвого.
— Він не у вас? — здивовано запитала вона.
— Енді, я втомився. Я не знаю, що ще сказати. Мені краще піти.
Вульф залишив її за крок від дверей і зайшов до будинку. Андреа сіла на пасажирське сидіння «бентлі» й зачинила дверцята.
— Лише час змарнували, — з розумінням промовив Джефрі.
— Зовсім, ні, — відповіла Андреа.
— Як скажеш. Тоді повечеряємо у «Ґрінхаусі»?
— Ти зможеш упоратися сьогодні без мене, правда?
Джефрі образився.
— Тоді в офіс?
— Так, будь ласка.
Вульф відчинив двері своєї дешевої квартирки й увімкнув телевізор, щоб заглушити крики нічної суперечки між парою, які точно не підходили одне другому. Ведучий програми про нерухомість показував якимось молодятам окремий будинок із трьома спальнями десь на околиці райського саду, у значно приємнішій частині країни. Слухати, як вони розмірковують над копійчаною вартістю, за яку не змогли б дозволити собі навіть діру, яку він тепер займав у столиці, було і смішно, і болісно.
Вульф пройшов до кухні й визирнув на темне вікно місця злочину навпроти. Він зупинився, майже очікуючи побачити, що «Лялька» й досі висить там, чекаючи на нього. Програма про нерухомість закінчилася (пара вирішила, що за свої гроші вони можуть знайти щось краще), і метеоролог енергійно передрікав, що спека добіжить видовищного кінця наступної ночі грозою та надзвичайно сильними жаданими дощами.
Він вимкнув телевізор, опустив штори й заліз на матрац на підлозі у спальні, прихопивши із собою книжку, яку читав упродовж уже більше чотирьох місяців. Перед тим як заснути тривожним сном, він осилив ще півтори сторінки.
Вульф прокинувся від дзижчання телефону на купі складеного ще з учора одягу. Його відразу ж змусив отямитися біль у лівій руці, і, поглянувши на неї, Вульф побачив, що за ніч пошкодив пов’язку. У слабкому ранковому світлі кімната видавалася йому дивною: радше сірою, аніж знайомо помаранчевою, до якої за два попередні тижні він почав звикати. Вульф перекотився й дістався до телефону, який вібрував.
— Шефе?