— Вечеря з мамою? Господи, скажи їй, щоб опанувала себе. Заради Бога, ми ж намагаємося впіймати серійного вбивцю, — вона по-змовницькому нахилилася до нього. — Одного разу я пропустила похорони матері хлопця, з яким зустрічалася, бо переслідувала човен на Темзі!

Вона засміялася ще голосніше, і Едмундс разом із нею. Він почувався винним, що не підтримав Тіа й не пояснив, що вона ще не звикла до вимог його нової посади, проте насолоджувався тим, що розділив проблему зі своїм напарником.

— Відтоді ми більше не бачилися, — продовжила вона.

Коли її сміх повільно затих, Едмундс подумав, що за цією показною байдужістю можна було б знайти прихований смуток, лише ледь помітний спалах, наче вона думала, що все могло би бути інакше, якби вона зробила інший вибір.

— Зачекай, коли того дня, коли народиться твій малюк, ми оглядатимемо місце злочину і тебе не буде поруч.

— Такого не трапиться, — захищаючись, промовив Едмундс.

Бакстер знизала плечима і знову відвернулась у кріслі. Підняла слухавку й набрала номер наступної у списку лікарні.

— Одруження. Звання детектива. Розлучення. Запитай у будь-кого в цій кімнаті. Одруження. Звання детектива. Розлучення… О, доброго дня, це детектив Бакстер із…

Сіммонс вийшов зі свого кабінету і зупинився, щоб переглянути купу фотографій із розтину, які Бакстер звалила на порожній стіл Чемберса.

— Коли Чемберс повертається? — запитав він у неї.

— І гадки не маю, — відповіла вона, ще й досі розмовляючи по телефону з терапевтичним відділенням.

— Упевнений, що це мало статися сьогодні.

Бакстер знизала плечима так, наче або їй не було до того діла, або, може, вона більше нічого не хотіла чути про це.

— Коли той вулкан вибухнув кілька років тому, він діставав мене впродовж тижня. Краще б йому не «застрягати» на Карибах. Передзвони йому від мене, добре?

— Подзвони йому сам, — відрізала Бакстер, схвильована піснею Віла Янґа, що долинала із трубки.

— Мені потрібно поговорити із заступником комісара. Зроби це!

Усе ще чекаючи з’єднання, Бакстер дістала мобільник та по пам’яті набрала домашній номер Чемберса. Її переадресувало прямісінько на автовідповідач.

— Чемберсе! Це Бакстер. Де ти, лінивий покидьку? От лайно, сподіваюся, діти не слухатимуть цього. Якщо Арлі чи Лорі це слухають, будь ласка, не звертайте увагу на слова «покидьок» та «лайно».

На іншому кінці лінії в лікарні хтось зрештою-таки підняв слухавку, підловивши Бакстер, коли вона втратила пильність.

— Прокляття, — випалила вона у мобільний і різко поклала слухавку.