— Ми повідомимо.

— Фантастика.

Сіммонс завершив розмову і похитав головою. Він підняв погляд на Вульфа.

— Надворі на тебе чекають. Скажи їм, що у нас шість жертв. Хай там що, а вони вже й так про це знають. Запевни їх, що наразі ми встановлюємо їхні особи й до того, як оприлюднимо будь-які імена, спочатку зв’яжемося з родинами жертв. Не згадуй нічого про те, що частини тіл між собою зшиті … і про свою квартиру теж.

Вульф саркастично відсалютував і вийшов із кімнати. Зачинивши за собою двері, він помітив Фінлі, який прямував до нього з двома чашками кави.

— Саме вчасно, — вигукнув Вульф через увесь офіс, котрий тепер був наповнений людьми, у яких починалися денні зміни. Подібне легко забувалося, адже такі яскраві випадки затьмарювали життя тих, хто якимось чином був до них причетний, тоді як решта світу продовжувала жити звичайним життям: люди вбивали людей, а злодії втікали на волю.

Коли Фінлі дійшов до столу, на якому стояло п’ять величезних букетів, то почав шморгати носом. А підійшовши ближче, Вульф зрозумів, що у Фінлі ще й сльозилися очі. Щойно він дійшов до Вульфа, то голосно чхнув, упустивши обидві чашки кави на брудний килим на підлозі. Здавалося, Вульф був шокований.

— Ці бісові квіти! — заревів Фінлі.

Відколи він став дідусем, дружина взяла з нього обіцянку, що він не лаятиметься.

— Я принесу тобі іншу.

Вульф уже хотів сказати Фінлі, щоб той не переймався, аж раптом із ліфта вийшов кур’єр внутрішньої служби доставки зі ще одним дивовижним оберемком квітів у руках. Фінлі виглядав так, наче був готовий його вдарити.

— Усе гаразд? Маю квіти для місіс Емілі Бакстер, — оголосив неохайний молодик.

— Жахливо, — пробурчав Фінлі.

— Це вже буде п’ятий чи шостий для неї. Невже вона така гарна? — запитав незграбний чоловік, заставши Вульфа зненацька таким недоречним запитанням.

— Гммм…. Вона… Дуже гарна, — запинаючись, відповів Вульф.

— Ми не думаємо про інших детективів з такої точки зору, — перебив Фінлі, побачивши труднощі свого напарника.

— Це залежить від… — Вульф озирнувся на Фінлі.

— Я хотів сказати, що, звісно ж, вона гарна, — випалив Фінлі, втрачаючи спокій від цієї розмови. — Але…

— Думаю, що кожен із нас по-своєму унікальний і красивий, — мудро закінчив Вульф.

Вони з Фінлі кивнули один одному, бездоганно ухилившись від незручного запитання.