— А хіба в нього були проблеми з серцем?
— Наскільки мені відомо, ні. Він мав зайву вагу й жер, як свиня. Зважаючи на те, яким напруженим було його життя, я б не здивувався, дізнавшись, що це стало причиною смерті.
— А ця подорож була якоюсь особливо напруженою?
— Не більше, ніж зазвичай. Ми летіли на зустріч із керівниками наших американських філій.
— Як вам здавалося, поведінка містера Ґрея була звичною?
Тіллі аж захихотів. Звук був неприємний.
— Він був собою — агресивним, грубим і нахабним. Збирався звільнити кількох і хотів зробити це привселюдно, аби якнайдужче принизити їх. Він завжди відчував від цього кайф. А тоді… — Тіллі завагався, і його погляд зробився замисленим. — Він гортав документи, які були у нього в дипломаті. Схоже, один із них його розхвилював, і за кілька хвилин у нього почався напад…
— Напад? Мені здавалося, ви сказали, що в нього не було проблем зі здоров’ям?
— Насправді я сказав, що в нього була схильність до астми. У нього траплялися спричинені стресом напади астми.
— Сказали. То в нього почався астматичний напад? Він приймав якісь ліки?
— Він завжди носив із собою інгалятор. Ґрей був марнославний і гадав, що ніхто з нас про це не знає. Такий видатний керівник не хоче зізнаватись у своїй фізичній слабкості. Тож, коли в нього траплялися напади, він зникав кудись, аби скористатися інгалятором. Це було так очевидно. Яка іронія, що його улюбленою цитатою з книги Екклезіяста були слова «Vanitas vanitatum, omnis vanitas»[62]!
— Тож ви хочете сказати, що він пішов у туалет, аби скористатися інгалятором?
— Саме це я й кажу. Коли спливло чимало часу, я почав хвилюватися.
— Хвилюватися? — Фейн ледь помітно посміхнувся. — Судячи з ваших слів, хвилювання за добробут вашого начальника не було вашим пріоритетом.
Губи Тіллі стиснулися в презирливу посмішку.
— Особисті почуття тут ні до чого. Я не Елджі, котрий вкладає в роботу всю душу. Мені платили за роботу, і я ставився до неї чесно та професійно. Я не мусив любити Генрі Ґрея. Мене не цікавило, що робить чи не робить Генрі Ґрей, якщо це не стосувалося роботи, за яку він мені платив. Мене не цікавили його коханці та закляті вороги.
— Дуже добре. Отже, він пішов у туалет і не повернувся?
— Як я вже казав, спливло трохи часу, і я покликав стюардесу, а вона пішла перевірити, чи з ним усе гаразд. Я хвилювався рівно настільки, наскільки цього вимагала моя секретарська посада.
— Заждіть хвилинку, містере Тіллі.
Фейн підійшов туди, де стояла досі бліда й дещо знервована Саллі Біч, і тихенько сказав: