— От сучий кіт. Цікаве рішення.

— Не дарма ж я вважався кращим комівояжером в «Гранд Д». І мені до того ж, майже вдалося переконати його. Але вона дізналася, де я тебе замкнув, і вирішила спробувати прискорити справу, взявши тебе під контроль, а потім використати для укладання угоди — це виглядало б так, як ніби ти перейшов на нашу сторону. Так чи інакше, коли цей план провалився, і мені довелося прийти їй на допомогу, щоб вирвати її у тебе, ми знову розділилися. Я думав, вона направилася в Кашер, але замість цього вона кинулася в Замок. Як я вже говорив, з метою підготовки масованого заклинання для Колеса-Примари. Мені здається, якесь її випадкове закляття звільнило Шару, і той знову взяв владу в Замку в свої руки і захопив її в полон. Так чи інакше, я отримав від неї гарячковий сигнал про допомогу, і тому…

— Е… той старий чарівник, — втрутився я, — пробув там в ув"язненні… скільки часу?

Люк хотів було потиснути плечима, але потім, мабуть вирішивши, що краще не варто, відповів:

— Чорт, не знаю. Кого це хвилює? Він служив вішалкою ще в ту пору, коли я був хлопчиськом.

— Вішалкою?

— Так. Він програв в чаклунському поєдинку. Я не знаю, хто його переміг насправді, вона або батько. Але хто б це не був, його застигли на самій середині заклинання, руки в сторони і все таке. Ось в такому вигляді він і застиг, твердий, як дошка. Потім його перенесли ближче до входу. Люди вішали на нього свої плащі й капелюхи. Слуги час від часу стирали з нього пил. Я навіть вирізав у нього на нозі своє ім"я, коли був хлоп"ям, немов це була деревинка. Я завжди вважав його просто меблями. Але пізніше, в свій час, я дізнався, що він вважався досить непоганим чаклуном.

— Цей тип коли-небудь носив за роботою синю маску?

— Ти поставив мене в безвихідь. Я нічого на знаю про стиль його роботи. Слухай, давай не будемо вдаватися в довгі розмірковування, а то вона буде тут раніше, ніж я закінчу. Я думаю, швидше за все, нам треба швидше змотуватися звідси, а решту я тобі розповім пізніше.

— Угу, — промимрив я. — Як ти вірно помітив минулої ночі, ти — мій бранець. Я був би психом, дозволивши тобі кудись піти, не довідавшись набагато більше, чорт забирай, ніж знаю. Ти — загроза Амберу. Та бомба, кинута тобою на похоронах, була дуже навіть справжньої. Думаєш, я хочу дати тобі можливість ще разок пальнути по нас?

Він посміхнувся, а потім усмішка зникла з його обличчя.

— І навіщо тебе взагалі примудрилися народитися сином Корвіна? — Запитав він, схоже, самого себе, а потім вже мене: — Можна, я дам чесне слово по цій частині?

— Не знаю. У мене буде купа неприємностей, якщо дізнаються, що я тримав тебе в руках і не доставив в Амбер. Про які умови ти говориш? Ти поклянешся припинити свою війну проти Амбера?

Він пожував нижню губу.

— Цього я ніяк не можу зробити. Мерль.

— Є обставини, про які ти замовчуєш, чи не так?

Він кивнув. Потім раптово посміхнувся.

— Але я запропоную тобі операцію, від якої ти не зможеш відмовитися.

— Люк, не треба влаштовувати мені це лайно, з нав"язуванням товару.

— Дай мені тільки хвилину, йде? Ти побачиш, чому тобі ніяк не можна таке упустити.