Переборюючи жахливий біль, він закликав собі на допомогу всі сили і всю" винахідливість. Знав: неймовірне завдання, що постало перед ним, потребуватиме кожної миті, яку йому ще залишилось прожити.
Розділ 1
Роберт Ленґдон насилу пробудився.
У темряві дзвонив телефон — незнайомий металічний звук. Полапки знайшов нічну лампу й увімкнув. Мружачись від яскравого світла, Ленґдон побачив розкішну спальню у стилі Ренесансу з меблями епохи Людовіка XIV, фрески ручної роботи і величезне ліжко з червоного дерева.
«Де я, чорт забирай?»
На жакардовому халаті, перекинутому через спинку ліжка, він побачив монограму
Туман потроху розсіювався.
Ленґдон узяв слухавку.
— Алло!
— Месьє Ленґдон? — пролунав чоловічий голос. — Сподіваюсь, я не розбудив вас?
Нічого не розуміючи, Ленґдон подивився на годинник біля ліжка. 00:32. Він спав лише годину і відчував смертельну втому.
— Це консьєрж, месьє. Дуже перепрошую, але до вас гість. Він запевняє, що це терміново.
Ленґдон усе ще не міг прийти до тями. «Гість?» Погляд його натрапив на зім’ятий аркуш на тумбочці.
АМЕРИКАНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ У ПАРИЖІ
на вечір із РОБЕРТОМ ЛЕНҐДОНОМ,
професором з релігійної символіки
Гарвардського університету
Ленґдон застогнав. Вечірня лекція зі слайдами про поганську символіку, приховану в стінах Шартрського собору, вочевидь, припала не до смаку кільком консерваторам серед аудиторії. Якийсь правовірний учений, мабуть, пішов за ним слідом до готелю, щоб з’ясувати стосунки.
— Мені шкода, — відказав Ленґдон, — я дуже втомився і...