— Здається... я вже тут була.

— Але ж ти казала, що ніколи навіть не чула про Рослін, — здивувався Ленґдон.

— Не чула... — Вона наче сумнівалась. — Мабуть, дідусь привозив мене сюди, коли я ще була зовсім маленька. Не знаю. Усе тут здається знайомим. — Уважно оглядаючи внутрішнє оздоблення каплиці, вона закивала впевненіше. — Так. — І показала вперед. — Ці дві колони... Я їх уже бачила.

Ленґдон подивився на дві колони з вигадливою різьбою в дальньому кінці каплиці. У західне вікно світили останні промені сонця, і здавалося, що білі кам’яні мережива випромінюють рожеве сяйво. Колони стояли на тому місці, де зазвичай розташований вівтар, і здавалися дивною парою. На тій, що ліворуч, були вирізьблені прості вертикальні лінії; та ж, що праворуч, була прикрашена складним спіральним візерунком із квітів.

Софі вже йшла до них. Ленґдон поспішив за нею. Наблизившись до колон, Софі здивовано підтвердила:

— Так, я впевнена, що бачила їх!

— Мабуть, що бачила, — мовив Ленґдон, — але не обов’язково тут.

Вона обернулась до нього.

— Тобто?

— Ці дві колони мають стільки двійників по всьому світу, як жодна інша архітектурна споруда. За століття їх безліч разів копіювали.

— Каплицю Рослін копіювали? — здивувалась Софі.

— Не каплицю. Лише ці колони. Пам’ятаєш, я вже казав тобі, що сама каплиця Рослін — це копія храму Соломона? Ці дві колони — точна копія колон, що стояли в передній частині храму Соломона. — Ленґдон показав на колону зліва. — Цю називають Боаз, або колона Масона. Друга — Яхін, або колона Учня. — Він помовчав. — Насправді у кожному масонському храмі на світі є такі дві колони.

Ленґдон уже розповідав Софі про тісний історичний зв’язок між орденом тамплієрів і сучасними таємними масонськими товариствами. їхня градація — масон першого, другого й третього ступеня — походить іще з раннього періоду історії тамплієрів. В останньому вірші Соньєра було чітке посилання на масонів-майстрів, що прикрасили каплицю Рослін мистецькою різьбою по каменю. Крім того, в ньому згадувалася стеля каплиці із вирізьбленими на ній зорями та планетами.

— Я ніколи не була в масонському храмі, — сказала Софі, все ще не відводячи погляду від колон. — І майже впевнена, що бачила саме ці колони. — Вона знову почала розглядати каплицю, наче сподівалася знайти тут для більшої впевненості ще щось знайоме.

Інші відвідувачі вже виходили, і молодий гід тепер ішов до них, привітно всміхаючись. Це був вродливий чоловік, якому ще, мабуть, це виповнилося й тридцяти років, зі світлим рудуватим волоссям. У його мові чувся шотландський акцент.

— За хвилю я зачиняю каплицю. Може, допомогти вам щось знайти?

«Так. Святий Ґрааль, якщо ваша ласка», — хотів сказати Ленґдон.

— Код, — раптом мовила Софі, наче щось пригадавши. — Тут є код!

Гідові сподобалось, що вона промовила це з такою зацікавленістю.

— Справді, міс, тут є код.