– Вітрами, що віють зі спорудження метрополітену.

– Ага! А де ви працюєте, власне?

– В інституті «УкрДІПРОшахт». Зокрема, я беру участь у проектуванні станції «Дніпро». Нашому інституту з вашим треба було узгодити деякі речі – і от я у вашому «ДІПРОмісті»!..

– А-а-а, он воно що… Ну, тоді все зрозуміло.

– Як ваше життя, Йосипе Юлійовичу? Чим нині займаєтеся?

– Життя?.. Все добре настільки, наскільки може бути добрим. Головне, що викладати знов дозволили, а якщо так – не пропадемо. А загалом…

Каракіс кивнув головою на креслення, приколоте кнопками до кульмана.

– А загалом працюю над прив’язкою до конкретної місцевості чергового типового проекту чергової типової школи.

– Ви здатні на більше. На значно більше, Йосипе Юлійовичу. З вашим досвідом проектування!..

Каракіс лише бровами смикнув і мовив філософськи:

– Знаєте, Анатолію… Усі ми здатні на значно більше, тільки от на що саме, стає зрозумілим іноді навіть занадто пізно.

– Це загальні слова, Йосипе Юлійовичу! Але ж ви мій вчитель в архітектурі, тому я знаю, що кажу. От узяти хоч би той-таки метрополітен…

– Коли мене «вичистили» з роботи, то я… м-м-м… трохи допоміг з проектуванням станцій «Університет» і «Політехнічний інститут». Ну, то й добре. І вистачить з мене.

– «Політехнічний інститут»11?! Таким чином, на «Вокзальній» київське метро на правому березі не завершиться? Я гадав, що далі буде міст на лівий берег, що колію потягнуть на Дарницю…

– Звісно, що ні. Тягнутимуть в обидва боки. Тож не виключаю, що вас у ваших «УкрДІПРОшахтах» залучатимуть і до другої, і до третьої черги.

– А вас, Йосипе Юлійовичу? Уявляю, як багато ви допомагали…

– Анатолію, облиште.

– Чому?

– Насамперед тому, що офіційно я на той час сидів без роботи. Мене ж «вичистили» як українського буржуазного націоналіста і «безрідного космополіта», не забувайте. Тому якщо добрі люди в скрутну для мене хвилину вирішили простягнути руку допомоги…

Каракіс знов смикнув бровами, але тепер ще й загадково посміхнувся. Мабуть, це мало б означати: «Якщо добрі люди в скрутну для мене хвилину вирішили простягнути руку допомоги, то це аж ніяк не означає, що про їхній вчинок варто кричати на кожному кроці. Аж надто недалеко в історичному плані ми відійшли від тих часів».