— Одріжемо трохи стропи, розсучимо її, оце тобі й шпагат. По-моєму, Ваня правий: не тільки ж з океану, а саме з того ставка рибалки живилися свіжаком рибою в час океанської путини. Інакше б вони не будували там свого куреня.

— Ставок весняними водами зроблено, це факт, я про це ще вночі думав,— говорив досвідченіший Ваня.— Але риба там є. Справді, Юра має рацію, стропи сукані з міцних м"яких шпагатин. На війну завжди все робиться добросовісно. Цю пропозицію приймаємо. Стропи ж нам допоможуть тягти невід з обох берегів ставу. Консервні банки, вогонь є — значить, і юшка сьогодні буде. А от як ви дивитеся на те, щоб наш курінь перенести хоч би ось сюди. Вночі він захищатиме від холоду, а вдень — від сонця. Зате маємо тут стільки простору!

— Це вже, Ваню, не буде діла,— заперечив Роман.— У нас же хворий на руках. Не щодня ж його тягати з місця на місце від сонця. До того ж ми мусимо маскуватися тут від авіації, сам же ти казав, коли посилав мене знімати парашут з дерева. Це вже два. А третє — ми ж маємо підтримувати наше священне багаття.

— По-четверте, ще надійде і зима. В лісі хоч затишніше буде.

— Вірно, Олег, ще і зима. Я просто ставлю на обговорення нашу житлову проблему. Виходить, що куреню бути там же.

— І ось що, Ваню: давайте побудуємо кам"яну хату. З пічкою, з дверима і з вікном! Нам треба добре захищатися, бо маємо, як ті пани, на п"ятьох — одні штани. Один костюм льотчика лише для вартового і то... Доведеться ж його повертати.

— Лише для вартового! Видужає льотчик, сам зрозуміє всі, так би мовити, вигоди трусів на курорті.

Хлопці вперше зареготали, як і в таборі в Криму,— невимушено, щиро. Ваня ствердив:

— Так, Юрочко, для вартового. Він же і санітар, і медсестра, і лікар для хворого. Каміння тут вистачить, часу. У нас теж, здається мені, цілком досить. А глину будемо від озера з того боку приносити. Так схвалюємо, хлопці?

Пропозиції схвалювалися одноголосно і дружно. Схвалили також і першу Романову пораду — вивчити острів. Це, зрештою, було конче потрібно для них, щоб точно знати, скільки тут горіхів, яка птиця й звірина живе. Останнім пунктом «протоколу» Олег слово в слово записав лаконічну фразу Вані як наказ старшого: «Ранком щодня, доки спить поранений, замість фіззарядки, навчати Романа плавати...»

Олег економно, але досить повно виклав свій «протокол» на трьох сторінках записничка, і хлопці повернулися до куреня виконувати ухвали. Ваня розпорядився:

— Юра чергуватиме біля хворого і лагодитиме зі мною сітку. Роман з Олегом підуть на розшуки пристойних консервних банок.

— Ві єсть совієцькі піонірі, з літака Вейгта? Ві спа-саль моя жізен?..— з важким передихом раптом озвався поранений льотчик.

— Такий закон радянських людей: пораненому, нехай і ворогові, у нас не мстять. Але... судити ще будемо, після того, як... випишемо з цього,— Ваня показав рукою на благенький курінь,— з цього госпіталю.

Німець кілька разів заплющував і розплющував очі, ніби намагаючись збагнути щось складне і незрозуміле для нього.