Під час перших коротких розшуків хлопці натрапили на мальовничу поляну між горами. До неї привів ручай, що протікав біля куреня. Ручай витікав з озерця на поляні ніжним струмком, але глибоке русло свідчило, що він буває часто і бурхливою річкою. Всі дощові та весняні води потрапляють звідси в океан тільки одним цим глибоким руслом.

Озерце те огортала запашна зелень бур"янів, трави, нехворощі та розкішних моложавих щавлів. Свіже соковите листя лопуцьок ламалися в руках, хрумтіли на зубах. Найдобірніші з них залишали для пораненого. Навіть двоє яєць видерли з гнізда якогось птаха і нагодували ними хворого.

Льотчик уперше, як укладали його вже в курені, оглянув усіх чотирьох цілком свідомим поглядом.

— Що, пане Горн? Гам-гам? — заговорили хто як міг, жестикулюючи руками на додачу.

Льотчик ледве здужав перевести погляд на інших і, застогнавши, знову заплющив очі.

— Здається... упився і наївся пан Горн.

Ваня стримав настирливу неприязнь товаришів.

Тепер ось вони сплять. Поранений, здається, теж. Завтра знов турботи з ним, усі підуть на той щавель, а йому розшукають яйце. Позавтрому те саме. Напевне, ще знайдуться і якісь ягоди. Ліс повний всіляких горіхів, птиці. Та все це — безперервні, марудні проблеми, а не бодай якась перспектива вижити і добратись до рідного краю.

«Неодмінно треба полагодити оцю рибальську сітку,— міркував Ваня.— Приладнаємо парашутні стропи і завтра ж затягнемо в отому ставку. Не може бути, щоб у ньому не плодилася риба. В консервних банках наваримо юшки, щавлем та сіллю з тої гори задобримо. Ого, ще й як можна розкошувати! А житимемо за розписом, вивчатимемо острів, виходжуватимемо німця. А як повернемося, надрукуємо свої нариси про острів, назвавши його островом Юних ленінців! Напевне ж, тут є і якісь лами, кролі. Вловити, як Робінзон... А П"ятниця?.. Невже на острові немає ніяких людей?.. Льотчика охрестити П"ятницею? Але ж людина має своє ім"я. Перевелися часи П"ятниць, хоч робінзонад на світі ще вистачить».

Свіжа, темна, сповнена гомоном океану ніч змусила вартового спочатку щільніше загорнутися у френч льотчика, а потім і сісти, спершись на курінь. Звечора з"явилися були якісь комарі чи москіти, але скоро і зникли від прохолоди.

І Ваня заснув. Далі думки оформилися в сни. Він ганявся з пістолетом за ламою, стріляв, щоб добути хоч м"ясо для пораненого, бо молока годі й сподіватися. А лама обернулася на страшного фашистського офіцера, і, замість доганяти, Вані довелося самому тікати від нього...

Від переляку і прокинувся. Пістолет лежав біля ніг на землі, весь мокрий від роси. Ніч кінчалася, наставав росяний, прохолодний ранок. Над ставком ледь-ледь здіймався туман.

— Ну ось, Олег, можеш записати в журнал: «Першу добу на безлюдному острові прожито!» Тепер починається наше нове життя.

Четверо друзів сиділи на крутому березі океану, відкритому для вранішнього сонця, вигрівалися. Як вартовий, Ваня попередив, що, поки поранений спить, тут відбудуться їхні «загальні збори», на яких вони мають виробити основний напрямок діяльності на острові. Чекати їм врятування з острова від англійців чи від американців — шкода й часу. Острівець безлюдний, для військових потреб непридатний. Навряд чи повз нього пройшов коли-небудь бодай один з тих військових кораблів. Певно, якісь підводні рифи навколо острова.

— Надії, звичайно, не треба втрачати, але й рук складати не годиться. Зрештою, колись же скінчиться ця проклята війна, і до куреня прибудуть справжні його господарі — рибалки. Тоді і звільнимося всі. А... від полоненого мови німецької навчимося. Жити мусимо, хлопці, жити!

Слова старшого товариша звучали переконливо, хоч, можливо, в них і чувся сум. Та хлопці більше фіксували увагу на позитивних перспективах, про які говорив старший товариш.

— Вірно, Ваню, жити! Давай викладай програму. По-моєму, так ми, власне, як в експедиції тут; вивчаймо так звану флору та фауну, контури острова, вітри — пасати і мусони... взагалі погоду. А наш П"ятниця... Справді, назвім його...

Юра не втримався, перебив фантазливого промовця:

— Ти, Ромо, хоч і син будівельника, а міркуєш, як останній непристосований інтелігент. Дорослий німець з континенту Європа, офіцер, має ім"я, а ти — «П"ятниця». Сам ти Середою незабаром станеш. Та і взагалі: так оце тобі все і далося. Ходи, вивчай, любуйся. А їжу хворому П"ятниці Захар Іванович по радіо присилатиме? Голова!.. Я пропоную з цього й починати нашу розмову, з якогось життєвого раціону, нехай і острівного. Он сітку знайшли. Сьогодні ж треба її полагодити.

— Чим? Шпагат тобі теж Захар Іванович по радіо пришле?