— Кюхельвейс тут. Відчуваю його почерк лобової атаки. Дати б штопор, Олег, штопор!..— майже мрійно вигукував заклопотаний боєм борт-механік.

Знизу почулися постріли Юриного кулемета. Дві кулі знизу пробуравили обшивку корпусу машини і вибухнули вгорі. Осколком з другої пробило башту саме над головою Пранека.

Ваня не знати з чого впав на підлогу літака. Чи злякався, може й справді, як здалося, чех, рятуючи хлопця, щосили штовхнув його вниз. У цей час Ваня почув, як разом заговорили гармати й кулемет Олега.

Літак знов кинуло вліво, вправо. Ваня почув, як до нього з трапа зсунувся лейтенант Пранек. Він тяжко стогнав і щось нерозбірливо повторював, затихаючи. Вані здалося, ніби чех говорив:

— На долину! На долину...— Голос його обірвався разом з життям.

Ваня озирнувся. Біля Олега лежав Роман і щось викрикував. Машину несло вниз, у прірву. А попереду ще стрімкіше летів униз цілий клубок вогню.

«Літак горить!» — зрозумів Ваня, не знаючи, радіти з того, а чи сумувати.

— Олег, то ти? — викрикнув запитання.

— Я, Ваню, я! Але ж і ми... горимо! Он...— кивнув він на праве крило літака.

Справді, там проривався знизу вогонь, і тільки сильний зустрічний струмінь повітря збивав його. Збивав, але не тушив...

Коли це передній клубок вогню раптом ніби вдарився об якусь тверду перепону, бризками вогню залляв скелю та ліс унизу. Олег інстинктивно смикнув руль на себе. Слухняна машина аж застогнала, зломивши гін угору. Аеронавти неминуче мусили б врізатися в ту кручу якогось материка чи острова в океані, де вогняними бризками розлетівся збитий Олегом нічний винищувач Кюхельвейса.

Вогонь від розбитого літака пірнув у безодню і зник. Олег відчув, що його літак, підіймаючись вгору, разом з тим стомимо його волі став круто завертати ліворуч. Довелося вирівняти підйом. А на горизонті вже загорявся ранок. Тільки тепер якось ніби раптово починали відкриватися неозорі простори.

«Значить, ми повернули на схід»,— догадався Олег і на допомогу автомату вирулювання натис ліво руля, подавши його ще від себе.

Перед очима — безмежний, ще чорний океан. Він, як космічний диск, обертався просто перед очима, з катастрофічною швидкістю наближаючись до Олега, до літака.

— Ой братці! — панічно закричав Олег, збагнувши неминучість загибелі.

Праворуч уже палало все крило. Раптом правий мотор літака стих. За мить почав підозріло чхати й лівий мотор і... вщух. Літак неначе спинився в повітрі. Тільки свист лишився з усіх шумів, та й той повільно знижувався, спадав.

Баня схопився на зойк Олега. Юра теж кинувся від свого кулемета. Літак неначе прокрадався до океану, автопілот перестав діяти.

В останню мить Олег ще намагався правувати машиною. Він розумів, що літак слухається вже не так, як раніше. Але ж інерція піке діяла з не меншою силою, ніж мотори. Олег смикнув руля на себе. Намагався робити це повільно, як показував чех. Та яка тут повільність, коли океан так катастрофічно наближається космічним рухливим диском. Щемливо холодна боязнь підштовхувала руки, квапила робити все блискавично. А палаюче чудовисько немов через силу все-таки слухняно рвону лося, щоб вийти з смертоносного піке, затріщало в жахному безсиллі. Всіх трьох хлопців як ураганом збило з ніг, вони попадали на підлогу...

Чи запізно Олег збагнув становище, а чи вогонь на крилі літака, що загрожував вибухом пального, паралізував його свідомість, тільки його відчайдушний жест, який мав вивести літак з катастрофічного піке над океаном, запізнився на кілька секунд!

Літак стрімголов пірнув у хвилясту пучину океану.