— Брансвіка? — перепитала Кріста. — Це ж за сорок миль звідси. Не може бути…

Біллі знов повернувся до Джекі Телбота.

— Ну добре. Що сталося?

Джекі похитав головою.

— Ніхто ще не зна. Почалось у школі. Керрі з Томмі Россом стали Королем і Королевою, і хтось наче облив їх кров’ю з відер, і вона злиняла. Тоді школа загорілась, і кажуть, що ніхто не вибрався. Потім рвонула «Амоко», а далі — «Мобіл» на Саммер-стріт…

— «Сітґо», — виправив Біллі. — Там «Сітґо».

— Та яка нахер різниця! — закричав Джекі. — То була вона — в кожному місці, де щось трапилося, то була вона! І ті відра… ніхто з нас не вдягав рукавиць…

— Я про це подбаю, — сказав Біллі.

— Ти не врубаєшся, Біллі. Керрі…

— Чухай звідси.

— Біллі…

— Чухай, бо я тобі зламаю руку й запхну до рота.

Джекі сторожко позадкував до дверей.

— Іди додому. Ні з ким не балакай. Я зараз про все подбаю.

— Добре, — сказав Джекі. — Окей, Біллі. Я просто подумав…

Біллі грюкнув дверима.

Кріста накинулася на нього в ту ж секунду.

— Біллі, що нам робити, та падлюча Керрі, о Господи, що нам роби…

Біллі дав їй ляпаса, приклавшись усією рукою, збивши дівчину на підлогу. Кріста якусь мить оглушено сиділа, розчепірившись, а тоді затулила обличчя долонями й зашморгала носом.

Біллі вдягнув штани, футболку, черевики. Тоді пішов до пощербленого керамічного рукомийника в кутку, клацнув світлом, намочив голову й почав зачісувати волосся, нахилившись уперед, щоб бачити своє зображення в старезному заляпаному дзеркалі. За його спиною сиділо на підлозі викривлене й хвилясте відображення Крісти, яке витирало кров з розбитої губи.