(заради ісуса нехай тоді вони всі стануть такі кумедні)

А тоді раптовим сліпим поривом вона вхопила стільки сили, скільки могла намацати.

Деякі лампи згасли. Якийсь дріт під напругою втрапив у калюжу води, і там сліпуче спалахнуло. У її голові глухо гупало щоразу, як запобіжники кидалися в безнадійний бій. Хлопець, що тримав мікрофон, упав на один зі своїх підсилювачів, і з нього вибухнуло фіолетовими іскрами, а тоді коло сцени зайнявся гофрований декор.

На підлозі прямо коло тронів тріщав електрикою 220-вольтний дріт, а коло нього Ронда Сімар у зеленій тюлевій сукні танцювала танець шаленої маріонетки. Довга спідниця раптом зайнялась, і Ронда впала вперед, продовжуючи сіпатися.

Можливо, саме в цей момент Керрі перехитнулася за край. Вона притулилася до дверей, її серце дико гупало, але тіло було холодне, як склянка напою з льодом. Обличчя посинішало, тільки на щоках повиступали темно-червоні гарячкові плями. У голові лунко бумкало, і свідома думка покинула її.

Керрі відсахнулася від дверей, але несвідомо й без жодного плану продовжила тримати їх зачиненими. Там, усередині, вогонь спалахнув яскравіше, і вона півсвідомо зрозуміла, що то, певно, зайнялося панно.

Вона опустилася на верхню сходинку й поклала голову на коліна, намагаючись дихати повільніше. Вони знову спробували прорватися через двері, але вона легко втримала їх — для цього навіть не доводилося напружуватись. Якесь неясне чуття показало їй, що дехто тікає через пожежний вихід, але нехай. Вона дістане їх пізніше. Вона їх усіх дістане. Усіх до одного.

Вона повільно спустилася сходами й пішла до парадних дверей, утримуючи замкненими двері спортзалу. То було легко. Тільки й діла, що тримати їх образ у голові.

Раптом спрацювала сирена на ратуші, від чого Керрі скрикнула й закрила обличчя долонями

(це сирена це просто пожежний сигнал)

на якусь мить. Вона втратила з думки вигляд дверей спортзалу, і дехто майже зміг утекти. Ні, ні. Неслухи. Вона знову грюкнула дверима, притиснувши до одвірків чиїсь пальці — здається, то був Дейл Норберт, — і відрубавши один з них.

Вона знову помчала через галявину в бік Мейн-стріт, схожа на опудало з виряченими очима. Справа від неї був центр містечка — універмаг, «Фрукти Келлі», салон краси, заправки, поліційний відділок, пожежна бригада…

(вони загасять мій вогонь)

Але ні. Вона захихотіла, і то був божевільний звук: у ньому злилися тріумф, утрата, перемога, жах. Вона підійшла до першого гідранта й спробувала викрутити велетенську пофарбовану бічну гайку.

(г-га)

Було важко. Було дуже важко. Туго закручений метал хотів їй завадити. Дурниці.

Вона крутнула сильніше й відчула, як він піддається. Тоді крутнула з іншого боку. Тоді згори. Тоді відступила назад і крутнула всі три разом — вони миттєво злетіли геть. Вода рвонула в боки й угору, а одна з гайок пролетіла в п’яти футах від неї на вбивчій швидкості. Ударилась об дорогу, високо зрикошетила в повітря і зникла. Біла від тиску вода виривалася з гідранта, утворюючи фігуру, подібну до розп’яття.

Керрі всміхалась, а її серце гупало двісті разів на хвилину. Спотикаючись, вона рушила до Ґрасс-плази. Вона не помічала, що несвідомо намагалася обтерти скривавлені руки об сукню, як леді Макбет, не помічала, що плаче навіть тоді, коли сміється. Не помічала, що одна потаємна частина свідомості оплакує її остаточний і повний крах.

Тому що вона збиралася взяти їх усіх із собою і влаштувати величезне вогнище, та таке, щоб земля навколо просякла його смородом.

Вона розкрутила гідрант на Ґрасс-плазі, а тоді пішла до «Амоко», якій випало стати першою заправкою на її шляху, але не останньою.