— Дивись, — мовив він, підводячись.

Двоє чи троє працівників сцени пересували трони Короля й Королеви з боків до середини, а завгосп містер Лавуа керував ними, махаючи руками в бік призначених місць на авансцені. Їй здалося, що ті трони виглядали б доречними при дворі Артура, устелені сліпучо-білими тканинами й усипані живими квітами, а ще обвішані велетенськими гофрованими знаменами.

— Вони прекрасні, — сказала вона.

— Це ти прекрасна, — сказав Томмі, і вона впевнилась остаточно, що цього вечора не може статися нічого поганого. Можливо, їх самих навіть оберуть Королем і Королевою випускного. Вона усміхнулася власній химері.

Сповнилася дев’ята година.

— Керрі? — почувся чийсь нерішучий голос.

Вона так поринула в спостереження за музиками, танцями й іншими столиками, що геть не помітила, як хтось підійшов. Томмі саме пішов по пунш.

Вона обернулась і побачила міс Дежарден.

Якусь мить вони лиш дивились одна на одну й між ними перелітали спогади, що передавалися

(вона бачила мене бачила мене голою в крові й сльозах)

без допомоги слів чи думок. Все було в їхніх очах.

Тоді Керрі соромливо промовила:

— Ви дуже гарна, міс Дежарден.

Так і було. Вона прийшла в переливчастій сріблястій вузькій сукні, що бездоганно підігравала піднятому білявому волоссю. З її шиї звисав простий кулон. Вона виглядала дуже молодо й легко могла здатися випускницею, а не напутницею.

— Дякую. — Вчителька повагалась, а тоді поклала свою долоню в рукавичці на плече Керрі. — Ти прекрасна, — сказала вона, і в кожному слові прозвучали дивні наголоси.

Керрі відчула, як знову шаріється, й опустила очі до столу.

— Це страх як мило з вашого боку. Я знаю, що я не… насправді не… але все одно дякую.

— Це правда, — сказала Дежарден. — Керрі, що б там не сталося раніше… ну, все вже забуте. Мені хотілось би, щоб ти це знала.

— Я не можу цього забути, — сказала Керрі. Вона підвела погляд. На її язику крутилися слова: «Я вас уже не звинувачую». Вона прикусила його. То була неправда. Вона звинувачувала їх усіх, і цього не можна було змінити, а вона понад усе хотіла бути чесною. — Але воно минуло. Воно вже минуло.

Міс Дежарден усміхнулась, а її очі ніби вловлювали й утримували в собі м’яку суміш усіх вогнів і перетворювали її на майже рідку іскристу субстанцію. Вона глянула в бік танцювального майданчика, і Керрі теж перевела туди свій погляд.