Коло столика стояли два розкладні стільці (обмотані й оздоблені повсюдним гофрованим папером), а сам столик був устелений гофрованим папером у шкільних кольорах. На ньому були свічка в пляшці з-під вина, малесенький позолочений олівчик і два сувеніри — гондоли, наповнені горішками асорті.

— ПОВІРИТИ не можу, — казала Норма. — Ти настільки ЗМІНИЛАСЯ. — Вона крадькома кинула дивний погляд на обличчя Керрі й занервувалася через нього. — Прямо вся СВІТИШСЯ. У чому твій СЕКРЕТ?

— Я таємна коханка Дона Макліна[14], — сказала Керрі.

Томмі зареготав, але швидко придушив сміх. Усмішка Норми трохи сіпнулась, а Керрі здивувалася своєму гострому розуму — і нахабності. То он як виглядає, коли сміються з тебе. Наче бджола ззаду вжалила. Керрі відчула, що їй подобається такий вигляд Норми. Це було явно не по-християнськи.

— Ну, мені треба вертатись, — сказала вона. — Як усе ЗАХОПЛИВО, скажи, Томмі? — В її усмішці було співчуття: «А як би все було захопливо, якби?..»

— Холодний піт струмками тече по моїх ногах, — серйозно виголосив Томмі.

Норма відійшла від них із дивною, стурбованою усмішкою. Усе йшло не так, як завжди, — усім-бо відомо, як зазвичай розгортаються події, коли йдеться про Керрі. Томмі знову зареготав.

— Хочеш потанцювати? — спитав він.

Танцювати вона не вміла, але ще не була готова в такому зізнатися.

— Давай хвилинку просто посидимо.

Коли він відсував для неї стільця, вона побачила свічку й спитала, чи не може Томмі її запалити. Він запалив. Їхні погляди зустрілися над полум’ям. Він простягнув руку й торкнувся її. Музичний гурт продовжував грати.

Із «Вибуху з тіні» (стор. 133—134):

Можливо, коли тема самої Керрі стане більш академічним питанням, хтось колись здійснить повне дослідження постаті її матері. Я й сам міг би спробувати — хоча б заради того, щоб отримати доступ до родинного дерева Бріґемів. Відшукати свідчення про дивні випадки, що могли трапитися два-три покоління тому, було б надзвичайно цікаво…

Крім того, звісно, ми точно знаємо, що Керрі у випускний вечір приходила додому. Навіщо? Зараз важко сказати, наскільки розважливими мотивами керувалася вона на той час. Вона могла схилитися як до відпущення гріхів і прощення, так і до недвозначного наміру вчинити матеревбивство. У будь-якому разі, речові докази, здається, вказують на те, що Марґарет Вайт чекала на неї…

Будинок стояв у повній тиші.

Вона пішла.

Увечері.

Пішла.

Марґарет Вайт повільно пройшла від своєї спальні до вітальні. Спершу був потік крові й брудні фантазії, що їх наслав Диявол. Тоді ці пекельні сили, якими Диявол її наділив. Вони прийшли в час крові і в час волосся на тілі, аякже. О, вона знала Дияволові сили. Її власна бабця теж їх мала. Вона вміла розпалити піч, навіть не поворухнувшись у своєму кріслі-гойдалці коло вікна. У неї від цього очі світилися

(не залиш відьми при житті)