якимось відьомським вогнем. А іноді за вечірнім столом цукорниця могла раптом почати скажено крутитися, наче дервіш. Щоразу, як це траплялося, бабця навіжено реготала, пускала слину й робила навколо себе знаки від злого ока. Іноді вона хекала, наче собака спекотного дня, а коли померла від серцевого нападу в шістдесят шість років, у такому ранньому віці настільки по-старечому слаба на голову, що це межувало з ідіотизмом, Керрі ще не було й року. Від бабиного похорону не минуло й чотирьох тижнів, як Марґарет увійшла до її спальні й побачила свою дівчинку, що лежала в колисці, сміялася й булькала, дивлячись, як над її головою теліпається в повітрі пляшка.

Марґарет її тоді ледь не вбила. Ральф спинив її.

Не можна було давати йому спинити себе.

Зараз Марґарет стояла посеред вітальні. Христос дивився на неї з розп’яття зраненими, страдницькими, докірливими очима. Цокав шварцвальдський годинник із зозулею. Було десять на дев’яту.

Вона відчувала, справді відчувала, як вирує в Керрі Дияволова сила. Вона огортала її повністю, піднімала й тягла своїми лихими, лоскітливими пальцями. Жінка знов була намірилася виконати свій обов’язок, коли Керрі було три роки — коли вона застала її за гріховним роздивлянням тієї Дияволової хвойди в сусідньому подвір’ї. Тоді були камені, і після них вона ослабла. А тепер минуло тринадцять років, і її сила знов наросла. Бог не дав себе осміяти.

Спочатку кров, тоді сила

(напиши своє ім’я підпишися кров’ю)

тепер хлопець і танці, а потім він повезе її до придорожні, на стоянку, пересадить її на заднє сидіння, візьме її… Кров, свіжа кров. Кров завжди є в корені всього, і тільки кров’ю це можна спокутувати.

Вона була дебелою жінкою з масивними плечима, на тлі яких її лікті виглядали вузликами, а голова видавалася на диво маленькою, хоч і сиділа на міцній жилавій шиї. Колись її обличчя було гарним, воно й досі гарне — у свій особливий, ревний спосіб. Але очі набули дивного, неспокійного виразу, а зморшки жорстоко врізалися навколо незгодного, але на диво слабкого рота. Рік тому її волосся було майже чорне, а зараз геть побілішало.

Єдиним способом убити гріх, справжній чорний гріх, було втопити його в крові

(її треба принести в жертву)

покаянного серця. Звісно, Бог це розумів, і він приклав до неї Свого пальця. Хіба не сам Бог наказав Аврааму повести сина свого Ісаака на гору?

Вона пошаркала старими, криво стоптаними човганцями на кухню й висунула шухляду з кухонним інструментом. Ніж, яким вони розділяли м’ясо, був довгий, гострий і від постійного заточування ввігнутий посередині дугою. Вона присіла на високий стілець, знайшла уламок брусочка на алюмінієвій тарілочці й почала водити ним уздовж блискучого краю леза з апатичною, одержимою зосередженістю проклятої.

Шварцвальдський годинник із зозулею цокав собі та й цокав, і нарешті пташка вискочила й прокувала раз, проголошуючи пів на дев’яту.

Вона відчула в роті оливковий присмак.

ВЕСНЯНИЙ БАЛ ВИПУСКНОГО КЛАСУ ’79

27 травня 1979 року

Музика від оркестру Біллі Боснана

Музика від «Джозі й місячних промінців»

МУЗИЧНА ПРОГРАМА