Можливо, саме через те, що в дитинстві він мав усе найкраще, Даніель ніколи нічого не жадав, у всякому разі того, що можна було б купити за гроші. Йому оплатили бездоганну освіту, однак він і від природи був розумним — вдале поєднання, завдяки якому він любив навчання, а навчання любило його. Даніель продемонстрував виняткові здібності до науки, від яких його батьки та вчителі були в захваті, особливо після того, як його запросили до Кембриджу вивчати медицину. Окрім того, що Даніель здобував університетську освіту, він із користю проводив і канікули: вчився кататися на лижах і пірнати, пізнавав світ. Його батьки тішилися тим, з яким інтересом та охотою Даніель усім цим займався, однак попри те, що він мав усе, чого може хотіти хлопець, якимось чином йому вдалося залишитися незіпсованим. З непідробною цікавістю хлопець відвідав Велику китайську стіну й був вдячний за комфортний переліт додому першим класом, але, прибувши до Хітроу, замість подзвонити водієві свого батька, щоб той його забрав, Даніель скочив у вагон метро. Його невибагливість стосувалася й одягу: він звикав до речей, і навіть якщо вони вже давно відслужили своє, не розлучався з ними. Приїхавши одного разу з університету, він витягнув із кошика, куди місіс Мур скидала непотріб, пару штанів. Даніель сховав їх, зношені до дірок, у бічну кишеню своєї сумки. Ті штани були його улюбленими, і він нізащо не хотів їх викидати.

Тож він переступив поріг агентства нерухомості на одній із найдорожчих вулиць Лондона, яке продавало найпрестижніші апартаменти, одягнений у вицвілу футболку та шорти з дірками там, де мали б бути кишені.

— Мені потрібна квартира, — сказав і всміхнувся дівчині, яка ввічливо, однак нерішуче підійшла до нього, щойно він зайшов.

— Щоб купити чи орендувати?

— Щоб купити.

Йому вказали на брюнетку, що схилилася над великим блискучим дерев’яним столом, переглядаючи якісь папери.

— Чим можу допомогти?

Коли вона підвела очі й усміхнулася, вітаючись, він відчув, що всміхнувся їй у відповідь, і несподівано пошук житла здався йому значно приємнішою справою. Дівчина мала копицю прямого чорного волосся, яке танцювало навколо її обличчя, варто було їй ворухнутися.

— Я шукаю квартиру.

Її карі очі здавалися бездонними. Було помітно, що вона щось прикидає, потайки розглядаючи його зношені шорти й футболку.

— Скільки спалень? Маєте на думці якесь конкретне місце?

— Дві спальні, — відразу ж вирішив він, міркуючи, що в другій можна буде влаштувати кабінет. Він не мав часу обдумати, що ж саме йому потрібно, оскільки повернувся з Кембриджу лише цього ранку. Тиняючись навколо батьківського дому, Даніель розумів, що його мати, найімовірніше, наполягатиме, щоб він залишився вдома, якщо тільки сам це допустить. Тож найкраще почати першим: було б нечесно давати їй надію.

— Як щодо місця?

Він відчув сумнів щодо того, що тут робить. Поблизу Кенсінгтона та Челсі не було дешевих вулиць, проте деякі були надміру дорогі. Він знав, що не схожий на того, хто може отак просто витратити кілька мільйонів. Теоретично так і було.

— Черрі Лейн?

Вона стримано всміхнулася. Досадливо, проте намагаючись бути ввічливою.

— Тут немає такої вулиці.

— Господи, ні! Я не знущаюся. — Він указав на табличку з її іменем — чорні літери на мідному фоні — і всміхнувся. — Вам би працювати десь у селищі в Костволдсі.

Вона пильно й пронизливо глянула на Даніеля, а потім розвернула свій i-Pad екраном до нього.

— Залежно від вашої цінової категорії у нас є квартири, схожі на те, що ви шукаєте. Ось ця лише за дві хвилини від станції метро «Найтсбрідж»…