— Просто дозволь попіклуватися про маму.

— Ти ще той підлабузник. Однак перш ніж ми підемо, скажи мені розгадку. Я не можу більше чекати, — наполягала Лаура.

Даніель налив собі з холодильника велику склянку соку. — Я шукав житло. Ти ж знаєш, на той час, коли я почну курс підготовки.

Вона зітхнула.

— Упевнений, що мені не вдасться переконати тебе повернутися додому?

— О, мамо… Окрім вихідних, та й то не всіх, я вже не живу вдома п’ять років.

Так було не тому, що Даніель вів бурхливе життя: він просто насолоджувався усамітненням, як і будь-який інший 23-річний чоловік, і не хотів провести наступні два роки в будинку свого дитинства незалежно від того, був у підвалі басейн чи ні.

— Добре, добре. Отже, ти шукав житло. Увечері?

Він усміхнувся.

— Це була лише зустріч з агентом.

І відразу ж усе стало зрозуміло.

— Дівчина?

— Вона дуже уважна. Точно знає, що мені подобається.

— Дівчина!

— Ти говориш так, наче я ніколи раніше не ходив на побачення.

— Але ця особлива, — рішуче сказала вона.

— Звідки ти знаєш?

— Ну, ти ж із нею провів останні два вечори, чи не так?

— Так…

— А ви тільки щойно познайомилися! Годі тобі, розказуй. Як її звати?