Лаура взяла вино, знайшла біля холодильника свою книгу й пішла в сад, на який уже опускалися сутінки. Відчувався неймовірно духмяний аромат жасмину: сотні його крихітних зірчастих квіточок розцвіли ще на початку червня. Вона запалила цитронелові свічки, і вже скоро на їхнє світло злетілися метелики. Сівши в крісло-гойдалку, Лаура повністю відпустила думки. Дивне відчуття: багато років вони були фактично лише вдвох, а тепер Даніель наблизився до тієї межі, щоб піти назавжди. Раптом вона згадала дещо з того, що любив повторювати трирічний Даніель. Він прикидався цуценям і стрибав навколо неї.
«Гав! — казав він. — Тобі він подобається?»
«Він неймовірний».
«Можеш узяти його собі, якщо хочеш».
«Справді?»
«Можеш узяти його назавжди», — закидав рученята й міцно обіймав її за шию.
Жалібно занявчав кіт, його хвіст став схожий на туалетну щітку, і вона помітила лисицю, яка фиркала біля великого непрозорого вікна посеред газону, що був частиною перекриття підземного басейну. Мойсей стрибнув їй на коліна і встав, усе ще нявкаючи й шукаючи порятунку. Вона купила його, коли Даніелю було дев’ять, щоб навчити сина доглядати за домашніми тваринами. Це був маленький срібно-сірий бірманець, і скінчилося все тим, що вона сама закохалася в цього кота. Піднявши невеликий камінь, Лаура кинула ним у лисицю; вона не любила їх і з обережністю ставилася до їхньої потенційної небезпеки та недостатніх обмежень. Нещодавно вона чула, як у ранкове шоу на радіо подзвонила якась божевільна й стверджувала, що лисиця посеред білого дня безсоромно зайшла через відчинені задні двері й залізла в дитяче ліжечко. Лаура здригнулася: якби таке раптом трапилося з маленьким Даніелем, вона б напевно розтрощила голову тій лисиці на задньому дворі.
«Три вечори поспіль, — подумала вона з усмішкою. — З ким зустрічаються впродовж трьох вечорів поспіль? Що в цій дівчині такого особливого?» Поки вона думала про Черрі, то згадала ще одну дівчину, трохи старшу за її сина. Роуз, перша дитина Лаури, була ідеальним немовлям: спала та їла за розкладом. Саме тому було так незвично, коли лише за кілька днів її ледь вдалося розбудити, щоб погодувати. Коли через три години це повторилося, Лаура захвилювалася достатньо, щоб відвезти її до лікаря. Той лише глянув на дівчинку й відразу ж заквапився в лікарню. Їй встановили діагноз: стрептокок групи Б, спричинений невиявленими бактеріями в родовому каналі. Через двадцять чотири години лікарі повідомили їм, що Роуз помирає, і вже за дві години дівчинка померла в неї на руках. Їй було рівно сім днів.
Провина майже зламала її так само, як і їхній шлюб. Лауру гризла думка, що Роуз могла б вижити, якби вона пішла до лікарів, коли та заснула під час першого годування. Їх урятувало те, що Лаура знову завагітніла. Через десять місяців, коли вже народився Даніель, вона присягнулася, — неважливо, чи її хтось чув, — що присвятить своє життя цій крихітці й ніколи не допустить, щоб із ним щось сталося.
Кіт опустився на її м’які стегна і, коли лисиця зникла, з полегшенням примружив очі, а Лаура почала перебирати його хутро. Він спостерігав за божевільними метеликами, зрідка зиркаючи на них, але був або надто втомлений, або надто лінивий, щоб зробити щось більше. Лаура обережно хитнулася в кріслі й з ніжністю подумала про дівчину, з якою ще не була знайома: вона була такого ж віку, як могла б бути її власна дочка.
4
Черрі ще ніколи не ходила на побачення три вечори поспіль. Вони підійшли до Гайд-парку[4], пройшли повз Меморіал принца Альберта[5] й перетнули озеро Серпентайн[6]. Даніель ніс кошик для пікніка, а Черрі тримала килимок. Там, де він торкався її тіла, Черрі спітніла й спробувала пересунути його так, щоб максимально зменшити контакт. На зміну нещадно спекотному дню прийшов вечір, схожий на середземноморський. Сонце ще не сіло, і щонайменше чотири години мало бути видно, тому в парку було чимало людей, сповнених невимушеною святковою жвавістю й оптимізмом. Черрі теж почала насолоджуватися цією атмосферою. Перші кілька побачень уже в минулому, як і ймовірна незграбність та надзвичайна ввічливість, і між ними почав формуватися невидимий зв’язок. Вона вже знала, що він мав серйозні наміри стати кардіологом, любив кататися на велосипеді й сплавлятися на плоту, писав лівою рукою, але їв правою. А йому вже було відомо, що вона любила полуниці, але не полуничний джем, що її батько помер, коли вона ще була малою, що раніше вона жила з мамою, але через те, що та мусила багато працювати, вони дуже мало бачилися.
Вона змовчала, що квартира розташовувалася в зубожілій частині Кройдона[7], де вулиці постійно були завалені будівельним сміттям, порожніми пивними бляшанками, викинутими м’якими меблями, іншими залишками та незрозумілим промоклим ганчір’ям, і виглядали так, наче всередині їхньої брудної обгортки й досі було щось плебейське. Коли Черрі була ще дитиною, у їхній родині завжди було мало грошей, а після смерті батька їх стало ще менше. Він був таким дурним, таким егоїстичним, що навіть не застрахував своє життя. Її матері довелося працювати понаднормово у величезному гіпермаркеті на краю міста лише для того, щоб утримувати їхню крихітну квартирку, і Черрі усвідомила, що її матеріальний світ звузився від дешевого одягу до поношеного, відсутності жодних канікул, окрім нечастих поїздок на пляж, та сорому в школі. Грошей не було навіть на щорічне фото, і в той час, коли всі її друзі збиралися разом і весело обговорювали, хто біля кого стоятиме наступного року, Черрі стояла збоку, зневажена й засоромлена. Вона ненавиділа бути бідною. Ні, усе це Черрі залишила при собі й сказала щось розпливчасте про те, що вона родом із Сюррею, частиною якого був Кройдон, якщо не зважати, що це було сотні років тому. Вони розповідали про себе все більше, а разом з обізнаністю прийшла й сердечність, тож вони могли почати жартувати й ніжно піддражнювати одне одного, зміцнюючи той зв’язок. Відбувся вже й їхній перший поцілунок, і не можна було сказати, що цей досвід виявився неприємним: насправді Черрі усвідомила, що вважала Даніеля шалено привабливим.
Вони підійшли до відгородженої арени, де сьогодні мав відбутися концерт. Даніель витягнув квитки, які дивом зміг дістати за такий короткий термін, і вони зайшли всередину. Потім пройшли крізь натовп до сидячих місць на траві, і Черрі дозволила Даніелю вибрати місце, з якого було б гарно видно сцену. Він розстелив килимок, і, випроставши довгі ледь засмаглі ноги, вона сіла. Черрі помітила, що декілька людей принесли із собою розкладні стільці, і трохи пожалкувала, що вони не зробили так само. Вона вже підозрювала, що через кілька годин її зад відчує тверду землю під собою, однак саме в той момент почав розігріватися Лондонський симфонічний оркестр, і вона спробувала викинути ці думки з голови.
— Коли я був малим, то приходив сюди щороку, — сказав Даніель. — Зазвичай ми брали із собою чай. У такий спосіб мама вчила мене розумітися на класичній музиці.
Отже, він живе поблизу. Це геть не було схоже на те місце, де росла вона: похмура купа напіврозібраних фарбувальних установок, яка завжди давала притулок кільком сумним підліткам, нагадувала шаблон, якого ти ніколи не зможеш повністю позбутися. Черрі ніколи раніше не була на концерті класичної музики, хоч і взяла собі за правило хоча б час від часу слухати «Classic FM». Вона думала, що обережно випробує його цим.
— Для мене це вперше. В усякому разі з класикою.
Він відмахнувся від її слів.
— Повір, ти нічого не втратила. Я все одно нічого тут не розумів, коли був меншим. Після двадцяти ідеальний час, щоб насолоджуватися класичною музикою, як сказано у священних текстах.
Задоволена, що все вийшло саме так, вона всміхнулася. Здавалося, він не засуджує її за прогалини в культурному вихованні, тому вона трохи розслабилася. Якщо вона колись помилиться чи щось зрозуміє неправильно, можна сподіватися, що це його не шокуватиме.