Хтось постукав у двері. Я пішов відчинити. На порозі стояв Натан, блідий мов крейда.

— Пробачте, мені потрібен товариш начальник.

— Заходьте, — запросив я.

— Товаришу начальник, — мовив він, упавши перед Джурою навколішки. — Пробачте мені, товаришу начальник. Я не тутешній. Моя батьківщина — славна Бухара. Я приїхав сюди в пошуках шматка хліба…

— Встань, Натане! — мовив Джура і, підхопивши шевця під пахви, допоміг йому підвестися. — Що там у тебе скоїлося?

— Нічого, товаришу начальник, нічогісінько. — Підвівшись з підлоги, Натан сів на стілець. — Ви таки схопили того нечестивця Ураза. Велике діло зробили, товаришу начальник. Така радість, така радість для мене. Доки знущатимуться з нас ці кляті басмачі?!

— А що, з тебе вони теж знущалися? — спитав Джура.

— Авжеж, товаришу начальник, знущалися. Золото, гроші вимагали. А де вони в мене?! П"ятеро дітей — ось що я маю. Та жінку — це вже шестеро. І всі їсти просять.

— Чого прийшов? — перепинив його Джура.

— Товаришу начальник. Не кажіть Уразові, що це я вам повідомив, коли він буде вдома. Не кажіть, заради дітей благаю. Бо заріже він мене, заріже, не пожаліє.

— Під вартою Ураз. Як він може тебе зарізати?!

— Ви його не знаєте, товаришу начальник. Ураз — справжній шайтан. Утече він від вас.

— Од мене?! — глузливо посміхнувся Джура.

— Пробачте мені, товаришу начальник, ви — велика людина. Але Ураз і від вас може втекти.

— Ураз сам здався, ми його не ловили, — сказав я.

— Сам?! Басмач сам здався?! — не повірив Натан. — Не глузуйте з мене, товаришу начальник.

— Це правда, — потвердив Джура. — Якщо не віриш, спитай в Ураза сам.

Натанове обличчя в одну мить відмінилося, почервоніло, ожило.

— Велика ви людина, товаришу начальник, — мовив він. — Але Ураз теж людина! Дозвольте, товаришу начальник, я йому їсти принесу. Ураз-ака — хворий на шлунок. Йому добрий плов потрібен.

Джура осміхнувся.