Самостійний мозок

Із науковцем Маркусом Гандалем Сневе я листувався восени 2012 року.

David Eagleman. Incognito: The Secret Lives of The Brain (2011). Canongate Books.

Більш докладно про бета-феномен:

Jan Westerhoff. «What are You?» New Scientist. 23 лютого 2013.

Науковці Каролінського інституту теж ставили експерименти, в яких зовнішні імпульси «обманювали» сприйняття. Ці експерименти описуються в згаданому вище номері журналу «New Scientist» (номер називається The Self). В одному з дослідів учасників просили лягти на спину. Їм одягали відеоокуляри, програвали ролик, на якому незнайому людину гладили по спині. У цей же час вбудований в кушетку механізм гладив по спині їх самих. В результаті у багатьох учасників склалося враження, ніби вони дивляться на себе збоку, хоча людина на відео лежала на животі. Згідно з однією з теорій, коли подібні враження виникають у людини в звичайному житті, а не в лабораторії, це означає, що мозок з якоїсь причини хибно сприймає місцеперебування тіла і немов дивиться на тіло збоку.

Істинна сутність

David DeSteno і Piercarlo Valdesolo. Out of character. Surprising Truths About the Liar, Cheat, Sinner (and Saint) Lurking in All of Us (2011). Harmony.

Dutton, Donald G.; Aron, Arthur Р. «Some evidence for heightened sexual attraction under conditions of high anxiety». Journal of Personality and Social Psychology. Vol. 30 (4). Жовтень 1974, 510-517.

Експеримент на мосту здається надуманим, проте Арон і Даттон провели його з декількома контрольними групами – чоловіками, тими, хто тільки зайшов на міст, і з тими, хто вже перейшов його; потім дослідники поміняли фактор загрози: тепер чоловікам загрожувало не падіння, а удар струмом. Деякі аспекти наголошують, що експеримент проводився сорок років тому. Наприклад, вчені намагаються зрозуміти, чи міг чоловіків залучити ефект «дівчата в біді», адже нещасна самотня дівчина перебувала просто посеред мосту над прірвою. Їм не спадало на думку, що привабливою могла здатися саме хоробрість дівчат.

Пізніші експерименти показали, що людині властиво наділяти предмети і оточуючих певними властивостями (наприклад, мої дослідження, які я пізніше зібрав у книжку Skitt). Це довели, наприклад, єльські психологи Лоренс Вільямс і Джон Барг: вони провели експеримент, в якому зупиняли на вулиці перехожих, давали їм папку з матеріалами про одну людину і просили оцінити її особисті характеристики. Але перед тим, як витягнути папку, вчений просив перехожих потримати його чашку з кавою. Ті, кому дісталася чашка з гарячою кавою, наділили описуваного більш «теплими» рисами – вони, наприклад, назвали його щедрим. А ті, кому дісталася чашка кави з льодом, про подібні риси не згадували. Більш детально про експеримент:

https://news.yale.edu/2008/10/23/hot-coffee-we-see-warm-heart-yale-researchers-find

Придивись до мурахи

Daugman, J. G. «Brain metaphor and brain theory». In William Р. Bechtel, Pete Mandik, Jennifer Mundale & Robert S. Stufflebeam (eds.), Philosophy and the Neurosciences: А Reader (2001). Blackwell.

Johansson, Р., Hall, L., Sikstrom, S., & Olsson, А. «Failure to detect mismatches between intention and outcome in а simple decision task». Science (New York, N. Y.). 310 (5745) (2005). 116-9.

Шведські вчені з лабораторії «The Choice Blindness lab» теж проводили подібні досліди, які доводять, що ми не завжди знаємо, чого хочемо. Наприклад, вони змушували учасників міняти політичні погляди, причому ті навіть не помічали цього.

https://www.lucs.lu.se/choice-blindness-group/

Незручна правда

Gur, Ruben С.; Sackeim, Harold А. «Self-deception: А concept in search of а phenomenon». Journal of Personality and Social Psychology. Vol. 37 (2). Лютий 1979. 147-169.

Роберт Тріверс наводить також приклади дослідів, в яких люди краще впізнавали власний голос, якщо перед цим їх підбадьорювали. А учасники, чию самооцінку трохи занижували, впізнавали себе рідше.