До речі, якщо ви вважаєте, що в модель SMORC повірити просто неможливо (як думав я до того, як прочитав книжку Аріелі), до того ж вам здається, що результат експерименту ви передбачали, то знайте: ці відчуття пояснюються явищем, яке називається «схильність до суджень постфактум» – саме вона змушує нас думати, ніби ми володіємо здатністю передбачати. Аріелі неодноразово стикався з її проявами. Коли він розповідав про свої експерименти на лекціях, слухачі часто заявляли, що з самого початку здогадалися про результати. Однак згодом Аріелі почав заздалегідь просити слухачів розповісти про передбачувані результати – і виявилося, що «провидців» серед слухачів досить мало. Нам нерідко здається, що ми передбачили розвиток подій, проте тільки в тих випадках, коли вони нам уже відомі.

По той бік добра і зла / Мова і правда / Правда і дипломатія

Yaling Yang, Adrian Raine, Katherine L. Narr, Todd Lencz, Lori Lacasse, Patrick Colletti, Arthur W. Toga. «Localisation of increased prefrontal white matter in pathological liars». Br J Psychiatry. 2007. 190: 174-175.

George Steiner. After Babel: Aspects of Language and Translation (1998). Oxford University Press.

John Mearsheimer. Why Leaders Lie: The Truth About Lying in International Politics (2010). Oxford University Press.

Т. А. Frank. «America’s Least-Favorite City Has Become Television’s Favorite Subject». TheNewRepublic. 25 листопада 2013.

http://www.newrepublic.com/article/115690/washington-tv-politics-scandal-homeland-veep

Вісім серіалів, які називає Франк: Homeland, House of Cards, Scandal, The Backlist, Hostages, Veep, Alpha House, The Americans.

John Brockman. This Will Make You Smarter: 150 New Scientific Concepts to Improve Your Thinking (2012). Harper.

Інтерв’ю, взяте Крісом Бері у Діка Морріса в 2000 році: https://www.pbs.org/wgbh/pages/frontline/shows/clinton/interviews/morris.html

Більше про «проблему забруднених рук»:

Coady, С. А. J., «The Problem of Dirty Hands», The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Summer 2011 Edition), Edward N. Zalta ( ed.), http://plato.stanford.edu/archives/sum2011/entries/dirty-hands/

Ziyad Marar. Deception (2008). Acumen.

Прагматичні істини

Richard Rorty. «Saved from Hypocrisy». Dissent. Spring 1999.

Robert В. Brandom. Rorty and his Critics (2000). Blackwell.

Щодо нечесних політиків: прийнято вважати, що політики, особливо високопоставлені, більш схильні до подружніх зрад, ніж інші: по-перше, для цього у них більше можливостей, а по-друге, амбітні люди, які звикли ризикувати, напевно, не здатні жити спокійним сімейним життям. Мені не вдалося відшукати статистику подружніх зрад серед політиків, проте припускаю, що наша думка про них є упередженою. Серед звичайних людей теж чимало любителів завести інтрижку на стороні (див. розділ «Кохання»), а наші уявлення про невірність політиків, найімовірніше, засновані на галасі, який зчиняється щоразу, коли преса застає невірного політика зненацька, особливо у США. Коли щось подібне відбувається, наприклад, зі співробітником залізниці, нікому не спадає на думку розголошувати про це всьому світу. Тому можна припустити, що наше уявлення про невірність політиків сильно перебільшене.