Дантез стояв спиню до Смерті і Мага. Він тяжко дихав, відчуваючи, як здіймаються в ньому розпач і гнів, як заламуються в ньому гідність та гордість. Йому не було по що повертатися на тракт. Він не міг жити з честю замість талерів. У нього не було сил повертатися на перехрестя доріг за смертю…

Він обернувся.

— Я згоден!

Дантез не бачив облич своїх довірителів, але міг би присягнути, що на них з’явився вираз тріумфу. Ті не одізвалися, але ж легко похитали головами.

— Кого я повинен вбити?

Повіяв вітер, знову порушив полум’ям свічок. Маска Смерті скалила вовчі зуби.

Пан Смерть бажав щось сказати, але тільки хрипів і не міг дістати з себе голосу. В кінці кінців обернувся, протягнув руку до чорнила і пера та нашкрябав щось на клаптику паперу. Він подав його Магові, а той передав Дантезові.

Француз кинув оком на невиразні рядки літер і завмер. У нього з’явилося враження, що летить у безодню.

А потім він почав сміятися холодним, безжальним сміхом.

— Милостиві панове, простіше було б зарубати короля Польщі і Литви, — промовив він через хвилинку, коли зібрав в собі достатньо сил. — Що пан каже, слуга повинен. Але ж для виконання цього завдання мені потрібна армія.

— Немає на світі такої армії, яка б поконала твоїх супротивників, — буркнув Маг. Смерть нічого не сказав. Він до кінця випив вино з наутілуса, потім зі злістю кинув його під ноги Дантезові.

— Твоєю зброєю, шевальє, не буде клинок рапіри чи шпаги, а тільки політика. Запевняю тебе, що вона є такою ж безжальною та ефективною, як холодна сталь.

— Не мені про те питати, тим не менше, я хотів би знати, в ім’я чого ви хочете доконати настільки потворний злочин? Я зроблю це заради талерів, але ж ви, шляхетні панове? Які спонукання змушують вас до такого чину?

— Добро Речі Посполитої, твоєї прийомної вітчизни, пане Дантез, — буркнув Маг.

— Люди, яких ти вб’єш, — промовив Смерть тремтячим від гніву голосом, — то бунтарі та порушники спокою, які стануть згубою нашого королівства. То все сукини діти, різуни-бунтівники! То все наволоч і гультяї!

Голос Смерті робився все вищим. Останні слова він прокричав, піднімаючи руки над головою. Маг схопив його за плече, притримав, заспокоїв, нашіптуючи до вуха заспокійливі слова. Дантез не чув, про що він мовив.

— Те, що я повинен зробити, — сказав він, — означає зламання угоди, підписаної під Білою Церквою з козаками[48]. Це приведе до нової війни в Україні.

— У вогні цієї війни ми викуємо нове обличчя цієї країни, — захрипів Смерть. — Нова Річ Посполита, в повстанні якої перешкоджають ті голови, яких ти принесеш нам в дарунок.

— А що на це Його Королівська Величність? Добрий Боже, поляки будуть готові нас за це посікти!

— Власне для того, щоб про це не впізнав ніхто, крім нас, ти, пане Дантез, будеш діяти з укриття.