— Як нерозумно, — очужіло мовила жінка. — Він побив мене тому, що я підписала звернення. Підписи збирають по всьому місту. Хтось сунув мені його позавчора по дорозі в супермаркет. Людина висловилася на захист Центру допомоги жінкам, мені її доводи видалися розумними. До того ж мала вередувала, тому я просто…

— Поставила підпис, — закінчив Ральф. Елен, кивнувши, знову розплакалася.

— Що за звернення? — поцікавився Мак-Ґоверн.

— Запрошення Сьюзен Дей виступити в Деррі, — пояснив Ральф. — Це відома феміністка…

— Я знаю, хто така Сьюзен Дей, — роздратовано обірвав його Мак-Ґоверн. — Знаю, що груда однодумців вирішила запросити її до нас для виступу на захист Центру допомоги жінкам.

— Коли Ед повернувся сьогодні додому, у нього був такий чудовий настрій, — крізь сльози розповідала Елен. — Так завжди буває по четвергах, тому що в ці дні він працює лише до обіду. Він розповів мені про свої плани на вечір, про те, як він буде робити вигляд, начебто читає, а сам насолоджуватиметься спокоєм… Ну, ти ж знаєш його…

— Звичайно, — відповів Ральф, згадуючи, як Ед засунув руку в барило здорованя і підступну усмішку (я знаю й не такі трюки) на його обличчі.

— Так, я його знаю.

— Я попросила Еда купити дещо з дитячого харчування… — Вона заговорила голосніше, і в голосі зазвучали нотки роздратування й переляку. — Я не знала, що він розсердиться… Чесно кажучи, я геть забула, що підписала цей дурнуватий папірець… І я досі не розумію, чому він так розлютувався… Але… Але коли він повернувся… — Затремтівши всім тілом, Елен пригорнула до себе Наталі.

— Елен, заспокойся, все вже минулося, все гаразд.

— Hi, не гаразд! — Елен глянула на Ральфа, сльози градом котилися з одного ока й просочувалися з-під розпухлого повіка іншого. — Ні, не… не… гаразд! Чому він не стримався цього разу? І що буде зі мною й дитиною? Куди нам іти? У мене немає інших грошей, ніж ті, що на спільному рахунку… У мене немає роботи… О, Ральфе, навіщо ти зателефонував у поліцію? Не треба було цього робити! — Елен знесилено стукнула кулачком по його руці.

— Ти все подолаєш, — мовив Ральф. — У тебе багато друзів.

Але навряд чи він сам чув, що каже, і зовсім не помітив її слабкого удару. Гнів стукав у його грудях і скронях, немов друге серце.

Не «чому він не стримався?» — не це сказала Елен.

Вона сказала: «Чому він не стримався цього разу?»

Цього разу.

— Елен, а де Ед зараз?

— Гадаю, що вдома, — глухо відповіла вона.

Ральф погладив її по плечу й пішов до дверей.

— Ральфе? — окликнув його стривожений Мак-Ґоверн. — Куди ти йдеш?