6

Решта цього вечора нагадала Лізі те, що Скот мав звичай називати Лендонівським Правилом Поганої Погоди: коли ви лягли спати, сподіваючись, що ураган полетить у море, він завертає на суходіл і зриває дах із вашого будинку Коли ви рано встали й закрили віконниці, щоб захиститися від пурги, вітер стих і розпочався спокійний снігопад.

Як же тоді бути? запитала Лізі. Вони лежали разом у ліжку — якомусь ліжку, в одному з їхніх ранніх ліжок — загальмовані й виснажені після кохання, він з однією зі своїх «Герберт Тарейтон» та попільничкою на грудях, тоді як надворі завивав сильний вітер. Що то було за ліжко, що за шторм або що за рік, вона вже не пам’ятала.

Треба дотримуватися принципу ПеЗКаПеТе, відповів він — це вона запам’ятала, хоча спочатку подумала, що вона або недочула, або не зрозуміла.

Пезкапете? Яке пезкапете?

Він погасив сигарету й поставив попільничку на стіл, який стояв біля ліжка. Узяв її обличчя в руки, накривши їй вуха й на хвилину затуливши від неї весь світ своїми долонями. Він поцілував її в губи. Потім прибрав свої руки так, щоб вона могла його чути. Скот Лендон завжди хотів, щоб його чули.

ПеЗКаПеТе, моя люба дитино, — Пручайся Завжди, Коли Пручатися Треба.

Вона покрутила мозком — вона не вміла міркувати так швидко, як він, але, як правило, зрештою доходила до всього власним розумом — і зрозуміла, що ПеЗКаПеТе належало до тих слів, які він називав аґронімами. Пручайся Завжди, Коли Пручатися Треба. Це їй сподобалося. Вираз був геть дурним і тому сподобався їй ще більше. Вона засміялася. Скот засміявся з нею, і незабаром він був у ній так само, як вони з ним були в будинку, тоді як сильний вітер гудів і завивав за вікнами.

Зі Скотом вона завжди сміялася, сміялася часто й багато.

7

Його слова про те, як пурга обминає вас, коли ви вже позачиняли вікна віконницями, щоб захиститися від бурі, кілька разів спадали їй на думку, перш ніж їхня коротка поїздка до пункту невідкладної допомоги закінчилася і вони повернулися до добре захищеного від вітрів будинку Аменди, який називався Кейп-Код і стояв між Касл В’ю та Гарлоу Діп Кат. У кінцевому підсумку, Аменда їм дуже допомогла, бо майже прийшла до тями. Була вона чи не була божевільною, але Лізі не могла не думати про те, як іноді електрична лампочка, чиє світло поступово тьмяніє, потім раптом починає горіти дуже яскраво протягом години або двох, перед тим як погаснути вже навіки. Це поліпшення почалося вже під душем. Лізі роздяглася й стала поруч із сестрою, яка спочатку лише стояла там з опущеними плечима та з обвислими, як у великої мавпи, руками. Потім, попри те, що Лізі користувалася ручним регулюванням і намагалася бути максимально обережною, гаряча вода бризнула на порізану ліву руку Менди.

— Ой! Ой! — закричала Менда, відсмикнувши руку. — Мені боляче, Лізі! Дивись-но ліпше, куди ти спрямовуєш цей струмінь, гаразд?

Лізі відповіла їй тим самим тоном, — а чого Аменда могла сподіватися ще, адже вони обидві голі-голісінькі, — але зраділа, почувши сердитий голос сестри. Отже, вона прокидається.

— Пробач мені, сестро, але то ж не я порізала тобі долоні клятущими гострими уламками блюдця.

— Але ж я не могла добутися до нього, хіба я могла? — запитала Аменда й вилила цілий потік лютих прокльонів, націлених на Чарлі Коріво та його нову дружину — таку собі суміш дорослих матюків і дитячого белькотіння, яка наповнила Лізі зачудуванням, подивом і захватом.

Коли Аменда замовкла, щоб перевести дух, Лізі сказала: