Крани безупинно підіймали блискучі автомашини, які одна за одною хутко зникали в череві ненажерливого гіганта. По освітленому трапу безперервним потоком рухалися пасажири. Незважаючи на вітряну й холодну погоду, на пристані групами стояли люди. Останнє рукостискання, останній помах рукою! Прощальні вигуки заглушили звуки порту — людський гомін, гуркіт машин і шум моря.
Елегантний чорний лімузин повільно під"їхав до пристані, на мить потрапив у світле коло одного з численних прожекторів, прокотився кілька кроків далі і зупинився в напівтемряві. З автомашини вийшов чоловік. Високо піднятий комір синього драпового пальта і насунутий глибоко на лоб крислатий капелюх повністю закривали його обличчя. По ході можна було вгадати в ньому моряка. Тримаючи в одній руці маленький чемодан, він, не зупиняючись, швидко попрямував до трапа. Перш ніж зникнути в людському потоці, чоловік ще раз озирнувся. Але він не помітив уважного погляду спостережливих очей, які нерухомо й пильно дивилися на нього з-за кузова автомашини.
Чоловік у синьому пальті повільно посувався серед потоку пасажирів, що йшли по трапу на борт пароплава. Ось він вийшов з натовпу, підійшов до одного з стюардів і щось сказав йому. Стюард показав на протилежний бік. Там серед кількох пасажирів і послужливого суднового персоналу стояла висока, елегантно одягнена жінка.
Чоловік у синьому пальті протиснувся крізь потік пасажирів і підійшов до неї. Вклонившись, він сказав їй декілька слів; жінка кивнула головою і пішла з ним в середину пароплава.
7
— Між іншим, колего, я навіть можу вам сказати, які саме острови ми бачили на екрані.
Професор Докер здивовано глянув на свого співрозмовника.
— Як ви про це догадалися?
З цим запитанням він звернувся до професора Чехіна. Вони обидва сиділи в затишному буфеті готелю «Еспланада» за пляшкою бургундського.
Чехін відхилився на спинку крісла, поклав ногу на ногу і відповів, явно гордий своїм відкриттям:
— Зображення одразу ж здалося мені знайомим. Я був певний того, що ці острови мені доводилося вже бачити раніше, а по дорозі додому я пригадав, де саме. Удома я негайно перевірив своє припущення, і воно підтвердилось.
Він підняв келих і, дивлячись понад його вінцями на свого співбесідника, сказав:
— Вип"ємо за Робінзона, любий колего!
Професор Докер запитливо дивився на нього.
— Не розумію вас. Що спільного мають ці острови з Робінзоном?
— Навіть дуже багато! Бо це саме Робінзонові острови!
— Ви маєте на увазі архіпелаг Хуаи-Фернандес? — спитав недовірливо Декор.
— Безперечно! У мене є аерофотознімок цих островів, і він точно відповідає зображенню на екрані.
Ця новина, здавалось, надзвичайно схвилювала Докера, який нервово заходився протирати скельця окулярів; його короткозорі, трохи примружені очі уважно дивилися на колегу. Він нерішуче заперечив:
— Мені здається, що ви помиляєтесь…