— Вони перерізали провід, — вимовив Зейдліц. — Значить…

В цей час у передпокої знову пролунав дзвінок. Гарвей махнув рукою, і ті троє, що в кущах, вийшли й прямували до будинку. В руках у кожного був пістолет.

Зейдліц витягнув із задньої кишені парабелум і націлився. Дзенькіт розбитої шибки заглушив постріл.

— Я, здається, попав у нього, — сказав Зейдліц, побачивши, як Гарвей схопився за праву руку.

Ті троє, що були вже біля дверей, кинулись навтікача, а Гарвей шугнув у кущі.

— Краще починати першим. У тебе є зброя?

— Є. — Клінген теж витяг пістолета.

Зейдліц вийшов до сусідньої кімнати, наказавши Клінгену:

— Не підпускай їх до вікон, стріляй!

Хтось поповзом плазував уздовж стіни, і Клаус вистрелив. За вікном було чути стогін. Унизу пролунали постріли, і в сусідньому вікні вилетіли шибки.

— Попав? — запитав Зейдліц, повернувшись.

— Попав…

— Візьми, — наказав Зейдліц. Клінген помітив у його руках коробочку.

— Тут шифр і списки. Ти мусиш обов"язково доставити все це в Мадрід. Вулиця Барселони, 15. Дону Ансельмо. Передай це тільки йому! Ти мене розумієш?!

«Поки що все йде добре, як і передбачалось. Тепер тільки б вибратися звідси».

— Але як же ти, Бруно? — запитав Клаус.

— Я почуваю себе так погано, що мені однаково не вибратись. Іди, я притримаю їх. Не гай часу! Спускайся вниз… Із туалетної кімнати вікно виходить прямо в чагарник.

Клінген спустився вниз. Туалетна кімната містилася в напівпідвальному приміщенні. Нагорі знову пролунали постріли. Клаус відчинив вікно, обережно просунув голову, обдивився. Вікно було на рівні з землею, і він тихенько вибрався з нього. Коробочку сховав у кишеню пальта. Тепер усе залежало від щасливого випадку. Якщо йому пощастить вибратись… Кущі кінчалися, а до дерев лишалось ще метрів п"ятнадцять. Клаус навзгинці побіг. Але варто було йому зробити кілька кроків, як від дерева відокремилась постать і тут же пролунав постріл. Щось сильно штовхнуло в плече, і гострий, різкий біль ударив у груди. Але рукою він ще міг володіти, і вона швидко спрацювала: короткі язики полум"я тричі вирвалися з дула пістолета. Той, хто стріляв у нього, впав навзнак.

Клаус побіг між деревами, затиснувши рукою рану. Рука його і пістолет відразу зробилися липкими від теплої крові… «Лише б встигнути добігти до машини! Тільки б устигнути», — стукотіло в голові.

Біля будинку знову пролунали постріли.