Розу та Петра втиснуло в їхні ложементи, Олекса, який для стрибку ліг на кушетку з вбудованими компенсаторами, на мить знепритомнів. Майже безболісно такий різкий стрибок перенесли лише Богдан у навігаторському ложементі, та Пріська, яка встигла забратися в рятувальну капсулу свого відсіку.

На «Хабібі», почувши через об’єднаний інтерком, що Роза вимикає амортизатори, усі швиденько пристебнулися. Взагалі-то в таких невеликих корабликах, як кечі та іоли, під час гіперстрибків весь екіпаж мав укладатися в капсули, крім пілота та навігатора (якщо він був), але зараз просто не встигали. Втім, запороги були звичні – на їхніх кораблях стояли прості гіпердвижки без усяких компенсаторів та амортизаторів, тому всі члени команди або звикали витримувати подібні перевантаження, або переставали ходити в походи. Третього не дано…

Рвонуло так, що Саїдові здалося, ніби його кібер-око зараз продавить череп наскрізь – хоча, звичайно, це відчуття було ілюзорним. Олекса свою роботу зробив дуже добре.

Перевантаження скінчилося так само різко, як і виникло. Перш за все Саїд перевірив зв’язок із «Мавкою»:

‒ Розо, прийом.

На екрані виник значок Рози – чорна троянда. Поки пілот знаходилася в шоломі, зрозуміло, що їй було не до візуального спілкування.

‒ Є прийом… слава Всевишньому, ви утрималися.

‒ Що там? У нас нема даних…

‒ Мавка на час стрибка обмежила передачу. Зараз буде. Ви як, усі цілі?

‒ Та начебто, ‒ відгукнувся Саїд.

Роза сама колись починала пілотську кар’єру з легкого катера і не за розповідями знала, як це – стрибати ось таким чином.

Вона придушила бажання скрутити дулю та потицяти собі за спину. Замість цього викликала Пріську (от вже хто точно встиг і дулю за спину потицяти, і через плече поплювати, адже забобоннішими за пілотів були тільки техніки):

‒ Ну, що там у нас? На шмаття таки ще не розвалюємося?

Пріська відповіла, не вмикаючи відео:

– Фіг вам – на шмаття… не дочекаєтесь. Все норм, шарашить як нове. Шо тама, ми тих піпідрасів догнали?

Питання було не марне. Вони стрибнули, слід-у-слід, але зараз у межах дискретної зони, де опинилися «Мавка» та «Хабіба», крім них, нікого не було. І Богдан досі перебував під дією «коктейлю». Що там коїлося в його голові – Роза не мала зеленого поняття. Картинка, яку вона отримувала від його сенсорів та датчиків «Мавки», показувала якісь дивні порушення глибокого гіпера, але штінт їх ігнорував.

– Мавко, це що за хрінь? – Роза тицьнула в невеликий сплеск на візуалізації гіперпростору.

– Слід проходження крізь дискретну зону, – штінт збільшив указану ділянку та розмалював її в рожевий колір. – Тут переслідувані піднялися у верхній гіпер. Присутні незначні порушення гіперпростору, аналізую…

Роза замислилася. Піднятися в дискретній зоні у верхній гіпер – звичайна справа, але раніше вона не бачила подібних порушень гіперпростору при таких маневрах.

‒ Це не пояснює, що це за хрінь… Ти ще довго аналізувати будеш?