4

«Сааб 900S» Роберта Ленґдона вилетів із тунелю Келлагана й опинився на східному боці бостонського порту, неподалік від аеропорту Лоґана. Згідно з наданими йому вказівками, Ленґдон знайшов вулицю Авіейшн-роуд і звернув ліворуч за колишнім офісом авіакомпанії «Істерн ейрлайнз». Ярдів за триста попереду у світанковій імлі виднівся ангар. На ньому фарбою було виведено велику цифру «4». Ленґдон заїхав на стоянку і вийшов з авта.

Із-за ангара з’явився кругловидий чоловік у синьому однострої.

— Роберт Ленґдон? — привітно гукнув він із незнайомим акцентом.

— Так, це я, — відізвався Ленґдон, замикаючи авто.

— Ви дуже вчасно. Я щойно приземлився. Прошу йти за мною.

Ідучи за пілотом уздовж ангара, Ленґдон занервував. Він не звик до загадкових телефонних дзвінків і таємних зустрічей із незнайомцями. Не знаючи, що на нього чекає, він убрався так, як зазвичай одягався в університет — бавовняні штани, светр із гольфом і твідовий піджак. Із голови не йшов факс, який тепер лежав у кишені піджака. Він і досі не міг остаточно повірити в реальність того, що було на ньому зображено.

Пілот, здається, відчув стривоженість Ленґдона.

— Сподіваюся, сер, літати для вас не проблема?

— У жодному разі, — відказав Ленґдон. Трупи з тавром на грудях — оце для мене проблема. А літати — це дурниця.

Зайшовши за ріг, вони опинилися на початку злітної смуги.

Побачивши літальний апарат, що стояв на майданчику перед ангаром, Ленґдон вкляк на місці.

— Ми що, полетимо на цьому?

Пілот широко всміхнувся.

— Подобається?

Ленґдон дивився кілька секунд, нічого не розуміючи.