Книги
Війна і міф. Невідома Друга світова
Що сталося насправді. У вересні 1939 року в радянському полоні опинилися кільканадцять тисяч польських офіцерів та кілька сотень тисяч солдатів — поляків, українців, євреїв, білорусів, литовців, вірмен, які були громадянами Польщі. Більшість солдатів у листопаді 1939 року відпустили по домівках. У трьох спецтаборах НКВД — Старобільському, Козельському, Осташковському — ув’язнили 14 700 офіцерів польської армії, службовців прикордонної охорони та поліції. Іще 11 000 перебували у в’язницях Західної України та Західної Білорусі.
5 березня 1940 року нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія представив на розгляд Політбюро ЦК ВКП(б) доповідну записку, в якій запропонував знищити полонених поляків:
На цьому документі особисто розписалися «за» Й. Сталін, К. Ворошилов, В. Молотов, А. Мікоян. М. Калінін та Л. Каганович погодили документ по телефону.
Резолютивну частину «Записки» майже дослівно перенесли до Протоколу Політбюро ЦК ВКП(б) № 13 від 5 березня 1940 року. Питання № 144 цього протоколу передбачало знищення без суду і слідства 25 700 військовополонених. Питання містило лише 935 літер, і це означало, що на одну літеру припадає 27 життів.
Бранців Старобільського табору (3 820 осіб) розстрілювали у приміщенні Управління НКВД в центрі Харкова та ховали в лісі, на таємному цвинтарі у передмісті П’ятихатки. Тих, хто перебував у Осташковському таборі (6 311 осіб), — в УНКВД Калініна (тепер — Твер) і ховали в околицях села Мєдноє. В’язнів Козельського табору (4 421 осіб) розстріляли під Смоленськом у Катині. Близько 7 300 в’язнів із тюрем Західної України та Білорусі розстріляли у різних містах СРСР.
Згідно із запискою голови КҐБ Олександра Шелепіна першому секретареві КПРС Микиті Хрущову від 3 березня 1959 року, під час «Катинського розстрілу» ліквідовано 21 852 бранців.
Загальний радянський міф про Катинь із часом обростав новими фальсифікаціями: з якої зброї і ким були розстріляні жертви злочину (використання німецьких набоїв фірми «Geco»), хто і коли підробив документи «Особливої папки № 1», щодо кількості похованих у Катині (11 тисяч).
Насправді, у Катині ніколи не було поховано 11 000. Німецька комісія під керівництвом доктора Бутца навесні 1943 року дослідила 4 143 тіла з восьми масових поховань.
Навесні 1943 року під час ексгумації було знайдено 1 650 листів, 1 640 листівок та 80 телеграм із датами до квітня 1940 року та із Козельськом в адресі. Усе це вказує, що в Катині розстрілювали тільки бранців Козельського табору.
Решта з 14 700 приречених на смерть військовополонених із таборів були знищені у Харкові та Калініні (Твері). Майже 6 500 бранців Осташковського табору закопали в масових похованнях біля села Мєдноє, яке ніколи не перебувало під німецькою окупацією. Протягом 17–20 жовтня 1941 року село опинилося на лінії фронту, але вже 21 жовтня Вермахт був відкинутий назад контрнаступом Червоної армії.
Іще один «катинський міф» пов’язаний із набоями, знайденими у могилах під Смоленськом:
Справді, у Катині знайшли кулі й гільзи німецького виробництва — «Geco» 7,65 D. Так само німецькі кулі цієї марки виявили й у масових похованнях поляків у Мєдному, в яке німці так і не вступили.
У свідченнях генерала КҐБ Дмитра Токарєва, який у 1940 році був начальником Калінінського УНКВД, міститься пояснення цього факту. Виконавці використовували для масових розстрілів дрібнокаліберні «вальтери», бо ця зброя менше перегрівалася, ніж радянська. До Калініна спеціально для цієї «операції» привезли цілу валізку таких пістолетів.
Постріл зі штатної радянської зброї спричиняв зовнішній крововилив об’ємом близько 1 літра крові. Оскільки протягом однієї ночі у Калініні знищували від 250 до 350 бранців — це означало 250–300 літрів крові на підлозі розстрільної камери. Дрібний калібр дозволяв значно зменшити зовнішній крововилив.
У Харкові використовували штатні «ТТ». «Проблему» сильного крововиливу харківські чекісти вирішили в інший спосіб — «раціоналізували» метод масових страт. Постріл здійснювали не в потилицю, а у перші шийні хребці. Куля проходила через хребець і виходила через очний отвір. Це значно зменшувало крововилив.
Поховання поляків у Катині та Харкові організовано на таємних цвинтарях НКВД. Починаючи з 1938 року, у П’ятихатках під Харковом поховали близько 5 000 харків’ян. Так само убитих польських громадян «підселили» до радянських жертв комуністичного режиму у Биківні та Катині. Якщо спробувати прийняти твердження, що поляків розстріляли німці, то досить складно зрозуміти, чому в усіх випадках німці ховали свої жертви виключно на таємних цвинтарях НКВД. Єдиним винятком із цього правила є Мєдноє.
Наступний міф: катинські документи з «Особливої папки № 1» — фальсифіковані, а значить, провина Сталіна не доведена.
Немає жодних сумнівів щодо автентичності та достовірності матеріалів «Особливої папки». Навіть якби документи «Особливої папки» ніколи б не знайшли — це нічого не змінює у питанні радянської відповідальності за цей злочин: «Катинська справа» — це сотні документів обсягом у тисячі сторінок.