Книги

Відьомські війни

22
18
20
22
24
26
28
30

— Кожного разу мене наче магнітом тягнуло до пані Кемс. Спочатку я знаходив розраду в наших односторонніх розмовах. Декілька слів від неї — нормальним спілкування особливо назвати важко.

Він видихнув, продовжив дивитись не вірячи власним очам.

— Вона могла розділити моє горе. Всі в місті добре знають, про загибель її нареченого. Потім слабка надія забриніла всередині. Божевільна думка, адже я почав відчувати поряд з пані Кемс тебе. Закляття на книзі направлене проти білої магії дало підставу, щоб я припинив вважати себе божевільним.

Я сиділа мовчки. Не знаю, що відповісти. Так я приховувала від усіх, що жива. Збиралась продовжувати це робити поки не знайду реліквію. Реліквія знайдена, тому моє викриття дійсно вчасне.

Ми сиділи мовчки у порожньому приміщенні. Ніхто з відвідувачів не міг з’явитись і порушити безмовність між нами. Я відчувала, що Нейта переповнюють численні запитання. Наприклад одне з них, на яке в мене не має відповіді. Я померла, та ось сиджу жива перед ним. Яким чином я вижила?

Він порушив тишу першим, бажаючи дійсно пересвідчитись що говорить з живою людиною, а не примарою.

— Закляття образу — сильна магія, — знітився Нейт.

— Так, я використала декілька разів, десятків разів закляття образу.

Побачила широку посмішку на його обличчі. Мій голос доводив, що я жива, і не є витвором хворої уяви. Він не з’їхав з глузду, я дійсно жива.

— Цікаво кого саме ти наслідувала, окрім пані Кемс?

— Сесилію, Майкла Треаса та Клер, — на останньому імені я запнулась, не бажаючи вимовити його.

— Коли саме? — зберігав спокій, хоча на обличчі почало проявлятись занепокоєння. Нахмурені брови, стиснута міцно щелепа, напруження грало на м’язах рук.

— В маєтку, то була не Клер, а я.

Запала тиша. Я мовчала, очікувала реакції. Він перепитав: то була ти?

Я повільно кивнула, здогадуючись чим засмутила його. Пригадую подробиці нашої розмови, ритуал Густа жижа, плани щодо самогубства та вбивства Клер.

Наступні слова, від Нейтана прозвучали з величезним звинуваченням, докором.

— Меган, ти знала, що я збирався зробити. Знала як я страждав, але нічого не вдіяла, продовжила ховатись за закляттям образу.

Це був потужний докір в мій бік. Справедливий дуже, та я не відчувала провини за переховування від усіх, за те що все місто подумало ніби я мертва.

— Знала, — тихо відповіла я, — та сховатись було найкращим моїм рішенням.

Нейт відмовлявся вірити почутому. Я здавалась йому ницою, егоїстичною, можливо і так, не має значення.