— От зараз ми й побачимо, чи цей дослід був нарешті вдалим. — Людмила бридко розсміялася. Такого сміху від неї Олег ніколи не чув. Він здригнувся, під грудьми стало холодно і порожньо. Липкий страх паралізував мозок. Наступної миті хлопець відчув, як верхній пасок зісковзує з грудей.

— Бери і пий! — Чоловік підійшов до бранця, тримаючи у лівій руці пластикову склянку, а у правій — видовжений пульт, схожий на пристрій дистанційного керування телевізором. Олег зціпив зуби і заперечливо крутнув головою. Але наступної миті з жахом побачив, що його права рука сама собою потяглася до того питва. Чолов’яга засміявся, вишкіривши рівні й неприродно білі зуби. Він щось натиснув на пульті — і вже ліва рука хлопця піднялася, аби взяти склянку. Олег, подумки відчайдушно опираючись власним неслухняним рукам, таки узяв склянку і випив прохолодний, кислувато-солодкий напій. Спрага та біль трохи вгамувалися.

— Так, чудово! — короткопалий переможно поглянув на Людмилу. — Тепер перевіримо його здатність виконувати складніші дії. — Два інші паски звільнили тіло хлопця, але він продовжував напівлежати. — Ну що ж Ви, молодий чоловіче, — час уставати. — Рудань поманив його до себе. Олег спробував підвестися, але майже одразу впав — заніміли м’язи ніг. Скільки ж він був непритомний? — Думка майнула якось стороною, ніби він думав про когось іншого, майже незнайомого.

— Підводься, підводься. — Людмила подала його одяг. — Вбирайся.

Олег натягнув джинси та сорочку. Потім затерплі ноги самі понесли його до передпокою, де він колись давно, ніби у минулому житті, лишив барсетку. Дістав гребінець, почав розчісуватися перед дзеркалом. Його волосся, ще вранці коротке, помітно відросло і сплуталося, стало масним. Щоки вкривала щетина. Позаду у дзеркалі було видно, як рудий під схвальними поглядами Людмили натискає щось на пульті. Потім дистанційне керування перебрала вона, і Олег раптом кілька разів присів перед дзеркалом.

— Людо, це занадто дорога іграшка. Припини пустувати. Нам ще слід багато чого навчити цього новоспеченого гомункула[5]. Нехай іде помиється, потім його слід добре нагодувати, а тоді він має подзвонити додому, щоб нашого курвалика, гляди, не почали шукати з міліцією.

— Не хвилюйся, Транихиїле, — звернулася Людмила до рудого за його сакральним, як він сам твердив, ім’ям.

— Я ж просив не згадувати цього імені при сторонніх! — смикнувся чоловік.

— Хіба тепер це не байдуже? — знизала плечима жінка.

— Гаразд. Слухай далі: цей пульт призначений лише для кількох механічних операцій, — чоловік вказав на прилад у руках Людмили. — Коли інсталюю в ньому програму, яку я назвав Порадником, управління здійснюватиметься за допомогою комп’ютера.

— Отак просто?

— Лише на перший погляд, — зиркнув з-під лоба Транихиїл. — Спочатку я мусив блокувати опір свідомості піддослідного спеціальним синтетичним наркотиком. Тоді, за допомогою моєї унікальної біоінформаційної речовини, — він самовдоволено всміхнувся, — адаптувати його нервову систему для сприйняття комп’ютерних програм. І наостанок — маю інсталювати саму програму в організмі Олега та провести її випробування. Лише тоді твій курвалик перетвориться на першу в світі людину-робота! Тобто, зробленого з зі справжньої живої людини, а не з якогось пацюка чи змії! — товстун переможно вказав пальцем на стелю. — Шкода, що його не можна буде пред’явити Нобелівському комітету. Програма незабаром сама налаштується на трансляцію всього, що бачить біоробот, але на перший час будемо вдовольнятися лише його описами на словах…