— Ні, — похопився дядько. — Я кажу вам чисту правду. Мене зовсім не цікавить цей хлопець, і я не збираюсь платити за нього викуп. Можете робити з ним, що завгодно, мені байдуже.

— Як, сер? — здивувався Алан. — Адже кров не водиця, чорт забирай! Та з самого тільки сорому ви не покинете напризволяще сина свого брата, а якби покинули і це стало б відомим, то вас би не дуже шанували у ваших краях.

— Мене й так не дуже люблять, — відказав Ебінізер. — А крім того, я не розумію, яким чином ця справа може стати відомою? У всякому разі не від мене. Ви й ваші друзі теж мовчатимете. Отже, це пуста розмова, мій любий, — додав він.

— Тоді Девід сам розкаже про все, — зауважив Алан.

— Яким чином? — насторожився дядько.

— А дуже просто, — пояснив Алан. — Мої друзі тримали вашого небожа в себе, поки була надія одержати за нього гроші; але, втративши її, вони, звичайно, випустять його на всі чотири вітри, і хай йому дідько!

— Ну й що з того? — знизав дядько плечима. — Мене це ніскільки не схвилює.

— Я так і думав, — мовив Алан.

— Чому? — поцікавився Ебінізер.

— Послухайте, містере Балфор, — відповів Алан, — з усього, що я чув, можна зробити два висновки: або ви любите Девіда й заплатите, щоб повернути його до себе, або ж у вас є якісь особливі причини не бажати його повернення, і тоді ви заплатите нам, щоб ми залишили хлопця в себе. Здається, перше вам не подобається, значить, ви хочете другого. Що ж, я дуже радий, бо я і мої друзі покладемо в кишеню добрі грошики.

— Я не розумію вас, — сказав дядько.

— Не розумієте? — ступив до нього крок Алан. — Тоді послухайте: ви не хочете, щоб цей хлопчисько повертався до вас, гаразд, що в такому разі з ним робити і скільки ви за це заплатите?

Дядько промовчав і неспокійно засовався на місці.

— Слухайте, сер! — закричав Алан. — Не забувайте, що я джентльмен, я ношу королівське ім"я і не прийшов сюди оббивати у вас пороги. Або ви негайно дасте мені ввічливу відповідь, або ж, присягаюся вершиною Ґленко, я всаджу у ваші нутрощі три фути криці.

— Гей, чоловіче, — вигукнув дядько, зводячись на ноги, — зачекайте хвилинку! Я звичайна людина, а не вчитель танців, і намагаюсь бути ввічливим, наскільки можливо. А ваші дикі слова ганьблять вас! Нутрощі, кажете! Невже я чекатиму зі своїм мушкетоном? — пробурчав він сердито.

— Порох і ваші старі руки проти блискучої сталі в руках Алана — те саме, що слимак у порівнянні з ластівкою, — сказав Алан. — Поки ваш тремтячий палець знайде курок, руків"я моєї шпаги вже стирчатиме з ваших грудей.

— Чоловіче добрий, хіба ж я заперечую? — відказав дядько. — Говоріть, що хочете, робіть по-своєму, я не стану на перешкоді. Скажіть тільки, що вам потрібно, і ви побачите, що ми зможемо дійти згоди.

— От і чудово, сер, — промовив Алан. — Я не прошу у вас нічого, крім відвертості. Двома словами: ви хочете, щоб хлопця вбили, чи хай живе?

— Боже милосердний! — вигукнув Ебінізер. — Сили небесні! Та хіба ж можна таке говорити?!

— Вбити чи залишити в себе? — повторив Алан.