Ворбс, порушивши правила, садонув Восьмьоркіна в груди і знехотя відійшов у свій куток. Він осатанів від жорстокого опору росіянина. Обер-лейтенант сподівався легкої перемоги. Він заздалегідь намітив ефектний план бою: два-три раунди бліц-гри, в якій будуть показані вправність професіонального боксера, гестапівське вміння взяти верх над психікою противника, потім два-три нокдауни і красивий нокаут, з винесенням напівмертвого боксера зі сцени. І раптом таке нахабство: росіянин сам прагне закінчити бій нокаутом.
«Тепер він, очевидно, облишить свою ідіотську думку, схаменеться, його ліва рука вже повисла», міркував Ворбс, розкинувши руки на канатах, в той час як секунданти метушливо махали на нього рушниками і нашіптували йому свої поради, як найкраще порішити росіянина.
Ніна, підставивши табуретку захеканому Восьмьоркіну, приклала холодну долоню до його серця і прошептала на вухо:
— Він навмисне підставляє голову. В тебе бинт слабкий… Звихнеш пальці…
— Здається, вже щось накоїв… — відповів сумно Восьмьоркін.
Перед ним був ворожий зал, від якого не можна було ждати помилування ні на випадок перемоги, ні на випадок поразки. Тільки Ніна співчувала йому. Але тепер і її схоплять.
— Чого ти вийшла на сцену? Де Сеня?
— Тс… — заспокоювала Ніна. — За нами стежать. Потім узнаєш. Бий по корпусу, — почала знову нашіптувати вона. — Гестапівець задихається, видно, поганеньке серце. Придивляйся краще. В нього буває відкрита ліва частина…
Боячись відвернути думки Восьмьоркіна від бою, дівчина нічого не казала йому про те, чого з хвилюванням і страхом чекала сама. «Якщо швидко поб"є німця, то конвоїри поженуть в роздягалку, — міркувала Ніна. — Роздягалка в протилежному кінці. Може, не весь будинок злетить. Коли б швидше! Зостається дев"ятнадцять хвилин».
У другому раунді Восьмьоркін, трохи заспокоївшись, вирішив: «Що буде, те буде… Прикінчу його. А якщо інші кинуться, живим не дамся».
Він зайвий раз не гонився за гестапівцем, намагався притримуватися середини рингу і зірко стежив за противником, очікуючи моменту, коли можна буде підчепити його на удар лівою і прикінчити гаком справа.
Ворбс цю вдавану млявість росіянина зрозумів як каяття, як бажання цією пасивністю згладити свою вину. Він, продовжуючи безперервні напади, проти правил бив у потилицю і нижче пояса. Суддя не спиняв його.
— Пощади не буде ні тут, ні в камері! — з присвистом бурмотів Ворбс. — Ти навколішки полізеш, ти…
Несподіваний влучний удар у рот змусив його змовкнути на півслові. Потім було нанесено сильний удар в щелепу. Гестапівець захлинувся солоною слиною. Серце обер-лейтенанта нерівно забилося. Він похитнувся і повис на Восьмьоркіні, скривавивши йому груди. Моряк гидливо відштовхнув гестапівця від себе і ще раз ударив «дуплетом» у скроню і шию…
Ворбс відлетів до канатів і ледве встояв на ногах. Але тут йому на підмогу підоспів суддя. Він щосили загорлав на росіянина і припинив бій нібито через те, що Восьмьоркін зробив заборонений удар по потилиці.
Зал на репліку судді відгукнувся гулом, подібним до глухого гарчання. Якісь друзі Ворбса схопилися з місць.
Восьмьоркін не розумів вигуків гітлерівців, але відчував, що його залякують, погрожують розправою. Не почуваючи себе винним у порушенні спортивних правил, він проте насторожився і ладен був зустріти кожного з цих тварюк страшним ударом.
Ніна, про всяк випадок, намацала під жакеткою пістолет. І в цей час дівчина побачила, як Ворбс, очунявши, без сигналу, з нахиленою головою кинувся на Восьмьоркіна…
Ніна скрикнула, попереджаючи друга. Степан відскочив назад. Гітлерівець, тільки трохи зачепивши його за плече, пролетів мимо. А коли він повернувся на сто вісімдесят градусів для повторення маневру, то натрапив на такий удар, від якого в очах стемніло…
Закриваючи обличчя рукавицями, Ворбс відкинувся спиною на канати в кутку і, обм"якнувши, сповз додолу…