Книги

У відкритому морі

22
18
20
22
24
26
28
30
Петр Иосифович Капица У відкритому морі

Мотобаркас з чотирма чорноморцями на борту зустрівся з фашистським підводним човном. Що відбулося далі, чим закінчився двобій з підводниками, як моряки попали на дивовижний катер «Дельфін», розказується у повісті.

2010-09-25 uk ru М. Лещенко
MVV http://kompas.co.ua doc2fb, FictionBook Editor 2.4, ImageFB2 2010-09-25 Сканування - Дмитро Черепеня ([email protected]), розпізнавання і вичитка - MVV 17F398ED-8952-460B-B2DB-28214A9D7AE1 1.0 "Молодь" Київ 1958 Капица Петр Иосифович В ОТКРЫТОМ МОРЕ (На украинском языке) Редактор Н. І. Свєчнікова Художній редактор Р. Ф. Ліпатов Технічний редактор О. Г. Калашникова Коректор В. Т. Панфілова Здано до набору 25/I 1958 р. Підписано до друку 6/V 1958 р. Формат паперу 84X108 1/32 Фіз. друк. арк. 5,625. Умовн. друк. арк. 9,65. Обл. вид. арк. 9,65 Тираж 57 000. Зам. № 110. Ціна 4 крб. 40 коп. Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», Київ, Пушкінська, 28. Львівська книжкова друкарня Головвидаву Міністерства культури УРСР, Львів, Пекарська, 11.

Петро Капіца

У ВІДКРИТОМУ МОРІ

Малюнки і художнє оформлення О. О. АЛЕКСАНДРОВА

Розділ перший

Із-за повороту каламутної колхідської річки вилетів сіросвинцевого кольору баркас. Він перемахнув через піняву смугу затоки, де бурхливо зливалася прісна вода з солоною, і, вистукуючи мотором, помчав широким простором моря.

Це був звичайнісінький широкобокий і міцно збитий мотобаркас Чорноморської ескадри. Троє матросів, що сиділи в ньому, були одягнені в роби — полотняні штани і такі самі сорочки з чотиризначними номерами на нагрудних кишенях, і лише командир — п"ятдесятирічний мічман Савелій Кльоцко — сидів у темносиньому кітелі, з начищеними-до блиску ґудзиками.

Вечоріло. Мічман хмурив рудуваті, настовбурчені брови і заклопотано поглядав на годинник. До бази треба було потрапити завидна, бо, як сонце сяде, прохід між бонами закривався і пост охорони рейду вже нікого не пропускав у бухту. А баркасові ще треба було пройти миль з двадцять. Куди подінешся, як не встигнеш? У морі тинятися до ранку чи на пляжі висідати з оцими колодами свіжообтесаного дуба та ясена?

— І надало ж мені так далеко піднятися по капосній річці! — картав себе мічман. — Міг же й ближче знайти ясена, та й дубки добрячі за Козиним болотом росли.

Савелій Кльоцко любив сам вибирати, морити й підсушувати дерево для такелажного інструмента[1] й інших корабельних потреб. Столярна справа була таємною пристрастю головного боцмана крейсера «Н».

Щоб вигадати час, мічман скерував баркас мористіше[2]. Він хотів зрізати кут і вийти до скелястого миска, від якого до бази ходу не більше години.

— Збільшити оберти! — наказав мічман смуглолицьому кремезному мотористові Семену Чижеєву.

— Єсть іти парадним ходом! — відповів той, кумедно кривлячи рот посмішкою.

Верхня губа у Чижеєва була розбита, і ліве око майже закрите синястою пухлиною. Здавалося, що з такими «прикрасами» важко бути веселим, а моторист всю дорогу намагався жартувати та ще й підморгувати своєму широкоплечому рослому другові — гаковому[3] Степану Восьмьоркіну. У гакового на вилиці теж красувався синець, а на носі було підозріле потовщення.

Ось за ці не передбачені статутом «ліхтарі», які майже не сходили з фізіономій Чижеєва і Восьмьоркіна, а тільки міняли місця і відтінки, мічман не полюбляв кмітливих і на диво моторних приятелів. Він посилав їх на найгірші роботи і на верхній палубі завжди тримав біля вантажопідйомників та промаслених тросів. Бо ж не поставиш забіяк біля парадного трапа. Що подумають гості про корабель? Скажуть: «Не гвардійці, а жителі гауптвахти — бешкетники якісь».

— І на якого біса вам оцей клятий бокс? — запитав одного разу головний боцман у друзів. — Всю красу чоловічу псуєте. Вас же і в строй ставити незручно: один сигналить «ліхтарями» на правому фланзі, другий — на лівому.

Приятелі по цій мові лиш весело перезирнулися, і гостроязикий Чижеєв з невинним виглядом відказав:

— Синець для боксера не ганьба, а почесна прикраса, так як ваші вуса, товаришу мічман. І статут не забороняє.