Книги

Темна вода

22
18
20
22
24
26
28
30
Андрій Кокотюха Темна вода

Воно живе на дні Тихого затону в зачарованій Десні. Воно — породження деснянських легенд, міфів або — чиєїсь хворобливої уваги. Підводне чудовисько ніхто не бачив, але його бояться жителі довколишніх сіл. Бо воно виходить з води і вбиває рибалок. Але чудовисько залишає сліди. Значить, воно не міфічне, має плоть і кров. До того ж воно примара Тихого затону може стати породженням витонченої фантазії злого генія. Слід бере колишній опер Віталій Мельник, сищик із поганою репутацією, нестандартним розумом та залізною хваткою. Куди ведуть ці сліди? Відповіді — в фіналі одного з кращих українських готичних детективів: «Темна вода»!

2006 uk
FictionBook Editor Release 2.6 31 July 2013 http://store.obreey.com/ Текст надано правовласником CE7E0178-FA09-477C-BF7E-03C41482C14C 1.0

1.0 — создание файла

Темна вода Нора-Друк Київ 2006 966-2961-01-1

Андрій Кокотюха

Темна вода 

Пристрасті вводять нас в оману.

Вони зосереджують нашу увагу лише на одному боці

проблеми, яка потребує негайного вирішення. І зовсім

не дають змогу дослідити цю проблему з усіх боків.

Гельвецій

Стережіться виходити на болота

в нічний час, коли сили Зла діють безроздільно.

Артур Конан Дойл „Собака Баскервілів”

1. Тихий липневий ранок

Відчувши біль від укусу, він роздратовано ляснув себе по щоці.

Коли забрав руку и глянув на неї, задоволено посміхнувся — просто в центрі долоні розпливлася крива пляма. Бач, присмоктався. І досмоктався... Цікаво, скільки живуть комарі: день, два, місяць чи поки людина не приб’є, перервавши приємний процес смоктання крові...

Насправді Гришу Коцюбу зовсім не цікавила тривалість комариного життя. Він навіть устиг звикнути до постійного комариного писку над вухом і покусаних рук та щік. До таких дрібних неприємностей звикає кожен рибалка, а Коцюба їздив по рибу вже більше як двадцять років.

Спочатку робив це для свого задоволення, навіть передплачував радянський журнал „Риболов-спортсмен”. Потім, коли з грошима і харчами стало поганенько, почав потроху продавати рибу. Особливо добре брали карасів, лящів, щук та сомів відпочивальники на базах, яких уздовж берега Десни стільки, що плюнути ніде. Правда, це було колись, тепер багато баз позакривалося. Кажуть, до кращих часів.

Тільки Коцюба в кращі часи не вірив.

Звичайний сільський сорокарічний дядько, дві доньки якого щойно закінчили школу, як відразу втекли до міста подалі від обов’язку поратися на городі, твердо знав одне: ніхто, крім нього самого, кращого життя йому не влаштує. Хоча регулярно дивився новини, матюкався, ходив на вибори і голосував за того, за кого скажуть. Бо йому справді було все одно, хто там сидить у кабінетах. Від зміни задниць у кріслах у нього, Коцюби, більше грошей не буде. Риба сама на сковороду не стрибатиме. Город сам не скопається.

Тому колишній риболов — спортсмен скоро зрозумів: на гачок рибка не завжди однаково клює, спінінгом так само багато не наловиш. Відповідно — багато не продаси і нічого не заробиш. Через те Гриша зайнявся тим, чим останнім часом займалися всі, кому лиш не ліньки.

Збирався рано, разом зі сходом сонця, сідав на свого клеєного-переклєєного гумового човна і вирушав уже не на рибалку, а на справжнє полювання. Полював Коцюба на сітки та „екрани”, поставлені з вечора іншими такими ж розумними риболовами. Витрушував з них рибу і ніс її на продаж.

За це могли натовкти пику. Або зробити простіше — пробити човен просто тут, на воді, і плити собі спокійно далі. Нехай падлюка, що до чужого волохату лапу простягнула, сама вибовтується. Звісно, коли хтось реально тонути почне, його врятують. Але коли витягнуть на берег, точно морду наб’ють. Тільки Гриша Коцюба сорок років тому на Десні народився, з чотирнадцяти років почав серйозно обстежувати цю хитру річку, і тепер навряд чи хто знає тутешні місця краще за нього.

Є, звичайно, такі самі, як він, аборигени. Якщо вже вони десь сітку поставлять, то точно в такому місці, де ніхто не знайде. І тільки там, де риба точно водиться. Вони нікому ніколи своїх рибних місць не здадуть. Коцюба всіх знав, всі знали Коцюбу, і між мужиками існувала негласна домовленість: один у одного не красти. Вони навіть обмовлялися при зустрічі, хто де збирається незабаром ловити. Це не зайве. Ніхто зі своїх точно не поткнеться, а це означало — всі знайдені сітки можуть бути тільки чужими.