Книги
Таємниця катакомб
Коли вони увійшли в тунель, у ніс їм вдарив особливий запах. Темні коридори освітлювали лампи, які звисали зі стелі й чіплялися до стін. Деякі стояли на штативах. Жарівки дзижчали й гуділи.
Повсюди лежали скелети. Кістки. Черепи. Деякі — прикриті зітлілим шматтям.
Сміючись і бурхливо жестикулюючи, Умберто повів їх на екскурсію численними ходами та підземними кімнатами. Пояснив, як археологи планують організувати розкопки і що саме шукатимуть, що сподіваються знайти. Роберт трохи відстав. Дивне відчуття почало помалу відпускати. Він ішов сам по собі, розглядаючись навколо. Голос Умберто гудів десь наче здалеку.
В одній стінній ніші Роберт розгледів висічений у камінній стіні символ, частково схований за глиняним горщиком. Ціле щастя, що він взагалі помітив той знак.
Робертові мов морозом сипонуло поза шкіру. Символ видався дуже знайомим! Хлопець спробував згадати, де він вже міг таке бачити. Ось тільки роздивитися його на стіні було важко. Заважав горщик. Чи можна його відсунути? Ні, нічого не можна переставляти. Роберт знав правила археології. Рухати предмети на розкопках — це те ж саме, що торкатися речей на місці злочину, скажімо, убивства.
Тієї миті Роберта гукнула мама. Вони з Умберто саме звернули за вигин коридору.
— Мамо, ходи сюди! Поглянь! — гукнув Роберт.
— Не зараз!
— Але ж, мамо…
— Не відставай!
— Але…
— Роберте! Кому я кажу!..
Мамин тон не спонукав до подальшої дискусії. Робертові довелося наздоганяти їх бігцем.
— Мамо…
— Цить!
— Ну мамо…
— Не заважай Умберто!
Умберто співучим голосом вів оповідь про катакомби.
— Ніхто не знає, яка довжина чи глибина саме цього лабіринту. Лише одне це робить його неймовірно цікавим для нас. Ми зовсім не відаємо, скільки мертвих тут упокоїлося, але мова, без сумніву, йде про тисячі…
Тисячі мертвих.