Бо тут мій особистий простір. Я і квіти.

Бо я лише тут можу бути собою.

Багатогранною-гармонійною-самодостатньою особистістю, схожою на піврозквітлий бутон герані.

«Ірмо…»

Ні!!!

«Мені погано, Ірмо. Я не піду».

«Що з тобою?»

«Пусти».

«Що з тобою?!»

Треба поставити якийсь фільтр. Щоб він зрозумів, що я ставлю конкретне запитання і вимагаю конкретної відповіді. Але я не пам’ятаю. Я використовую комунікацію переважно у справах і майже не послуговуюся цими надмірними, необов’язковими витребеньками… Як у мене відкривається зовнішній шлюз у хроносі, я теж не пам’ятаю. І навіть не переконана, що колись про це знала.

«Іґаре».

Вицокую швидко-швидко, поки не забула і не передумала; це ж вихід, він однак скаже «ні», адже система хронобезпеки в принципі такого не дозволяє, і безглуздий інцидент нарешті буде вичерпано:

«Якщо я зараз дам тобі код доступу до налаштувань, ти зможеш відкрити хроношлюз ззовні?»

Багряний фільтр радості:

«Авжеж. Давай!»

…Посилаю хвилю і, погасивши панель, встаю, роззираюся. Моя житлова кімната така компактна і простора, не занадто велика, але й не затісна, ледь більша за сад, саме така, як мені потрібно. Жодних віртуальних шпалер, що оманливо розширювали б її межі, декоративних поличок зі статуетками й свічниками для додаткового затишку. Лише кілька колекційних перламутрових дисків, на різній висоті почеплених на стінах, і тихе блимання хроноса, що обтікає виходи до кухні, ванної і саду. Плавно оповиває мій особистий світ, що його створено в деталях згідно з моїми уявленнями про нього, закроєно і підігнано точно під мене, єдино правильний і прекрасний. Де за визначенням немає і не повинно бути чужих.

Він вривається.

Він вривається, і я не встигаю роздивитися, навіть до ладу побачити, збагнути, скільки ж йому тепер приблизно років. Його гарячі пальці на моїх, і сліпучий спалах, точнісінько, як тоді, іскри і перевернутий простір, і його вуста, і його важкість, його сила, його натиск, що з ним я не могла б зарадити, навіть якби… Я не знаю, чого хочу. Я вже нічого не знаю і нічого не бачу, крім диска, що витанцьовує над головою, крім божевільних Іґарових очей.

І час зупиняється.

Наш час.