— Хто?!. — загорлав той. — Хто, гад?.. Уб"ю!..
На щастя, він був дуже п"яний і без зброї. В комірчину зайшов Смагін-старший.
— Іди спати, Гришко, — суворо сказав він. — Не встигнеш, чи що? Йди!..
І повів його з собою. Григорій крізь зуби цідив брудну лайку.
Маруся впала на ліжко і заплакала. Вона плакала гірко, зле, захлинаючись, і Федя сам ледве не заревів, чуючи, як вона давиться від ридань, уткнувшись головою в подушку. Він підсів до неї, зашепотів:
— Марусю, хочеш я в Херсон махну? До ранку доїду. Приведу наших…
— Не смій! — відповіла вона. — Помітять, що пішов, — усе загине… Перетерпимо… А ні — я їм!.. — І заскреготала зубами.
Вранці Григорій посміхався до Марусі, ніби нічого особливого не трапилось. Бандити кудись поспішали. Нашвидку поснідали, з"ївши рештки вчорашньої свинини, і почали збиратися в дорогу. Григорій уже в бурці одізвав Марусю набік.
— Машо, вчора я попустував сп"яну, ти не сердься. Але ось що я тобі скажу: мені без тебе тепер неможливо. Одружитися з тобою хочу! Ти як?
— Ой, що ви, Григорію Володимировичу! Як можна! Так у вас усе швидко!..
Він посміхнувся.
— А життя тепер яке? Поспішати треба жити, хто-зна, що нас завтра жде! Але ти не сумнівайся, Машо, у нас з тобою по-хорошому буде! Я з цією бузою, — він зробив непевний жест, — скоро покінчу, ось тільки боржки деякі віддам. А потім на північ з тобою поїдемо, до Москви поближче. Хочеш у Москву?
— Подумати мені треба, Григорію Володимировичу…
— Скільки ж ти думати збираєшся?
— Ну, тиждень…
— Тю, здуріла! Чотири дні думай, поки мене тут не буде, а через, чотири дні приїду і одразу весілля справимо. Ох, і гульнемо!
— Та що ви, Григорію…
— Сказав, і все! Чекай мене. Через чотири дні прилечу, мов на крилах! Не бійся, Машуню, любитиму, подобаєшся ти мені! Але дивись… — У нього жорстоко звузились очі, — їхати без мене і в думці не май, є кому доглянути! — Він знову заусміхався. — Та куди ти від мене дінешся, суджена ти моя! Життя тобі таке влаштую, буде про що згадати! І братікові твоєму діло знайдемо. Ану, обніму на прощання!..
Маруся зіщулилась, виставила лікті. Він засміявся:
— Гаразд, прощай. Чекай!