«Гості» набилися в хату, сповнивши її гомоном, човганням чобіт, брязканням шабель і запахом кінського поту й овчини.

— Здрастуйте, Машо! — привітав Смагін Марусю. — Скучили? Приїхали вас веселити. Раді?

— Милості прошу, — вклонилась Маруся.

— Давайте поздоровкаємось по-старовинному, по-російському… — Він обняв її, хотів поцілувати в губи, але, промахнувшись, гучно цмокнув у щоку.

Маруся вирвалась, почервоніла до сліз. Смагін задоволено потер руки, але раптом насупився, помітивши на ній скромну сукню.

— Ви від мене гостинці одержали?

— Одержала… Тільки мені не треба!

— Таке вигадали! Коли дарують від серця, треба брати! — невдоволено сказав він. — А втім, добре, і в такому вбранні гарна, як кажуть. Накривайте на стіл, — наказав він своїм. — Албатенко і ти, Макаре, йдіть до старости, нехай закуску дає. Скажіть, вранці навідаюсь.

«Вранці», це означало, що вони лишаться ночувати…

Маруся насмажила свинини на двадцять чоловік, — решта розбрелися по селу, — почався бенкет. Столи поставили вряд. Обидва Смагіни сіли на покуті. Біля себе Григорій посадив Марусю, поруч з нею Федю. Скільки не намагався Федя, він не міг визначити, хто з присутніх Кручений: жоден з них не мав прикмет, про які говорив Олексій.

Григорій пив багато і швидко сп"янів. Брат його випив ще більше, але по ньому цього не було помітно. Він брилою громадився над столом, поклавши перед собою важкі, наче гирі, руки. В нього був прямий, неламкий погляд, в якому темніла нерухома, назавжди застигла ненависть.

Смагінці пили стримано. Сп"янів, мабуть, лише Григорій. Інколи хто-небудь, щоб догодити отаманові, кричав: «Гірко!», і Григорій, регочучи, ліз цілуватися до Марусі. Від нього тхнуло сивухою і зубною гниллю. Плями на переніссі стали ще яскравішими, губи заслинились і обвисли. Федя чув, як він шепотів Марусі:

— Господинею будеш на всю округу!.. Що хочеш — твоє!.. Моє слово — кремінь… Не виламуйся, пий!.. — і тикав їй в губи кухоль з самогоном.

— Не треба… Гидота яка, заберіть!..

Смагін реготав, відкидаючись на лаві, і дивився на дівчину налитими шаленством очима.

Нарешті, бенкет закінчився. Самогон, що лишився, злили в сулію і винесли на тачанку. Бандити почали влаштовуватись на ночівлю. Маруся з Федею пішли в комірчину і замкнулися..

Незабаром до них постукав Смагін. Маруся довго умовляла його через двері піти лягти, але, кінець кінцем, він зірвав засув.

Почали боротися в темряві. Григорій хрипів:

— Женюсь… Цить, дурко!.. Женюсь, кажу! Церковним шлюбом… з попом!.. Як треба…

Коли Федя зрозумів, що Смагін бере гору, він вчепився в його тужурку, відтягнув од Марусі.