Вони переможуть у вікторині.

Джул випила ще одну дієтичну колу. Вона перевірила свій макіяж та побачила власне віддзеркалення у віконному склі. Потім голосно розсміялася, бо вигляд мала ідіотський і дивовижний водночас. У вухах пульсував ритм.

Донован, хлопець за стійкою бару коло басейну, був місцевим. Дебелий, але млявий. Прилизане волосся. Має слабкість до підморгування клієнтам. Він розмовляє англійською з акцентом, зокрема до мешканців півострова, та знає напій Джул — дієтична кола з додаванням ванільного сиропу.

Інколи по обіді Донован розпитував Джул про дитинство в Лондоні. Джул практикувала свою іспанську. Розмовляючи, вони дивилися фільми на екрані над баром.

Сьогодні о третій годині дня Джул видерлася на стілець у кутку, досі вдягнена в купальник. Донован був одягнений у білий блейзер «Playa Grande» і футболку. На карку в нього росла щетина.

— Що за фільм? — запитала вона, дивлячись у телевізор.

— Халк.

— Який саме Халк?

— Я не знаю.

— Ти ж вставляєш касету. Як не знаєш?

— Я навіть не знаю, що є два Халки.

— Халків три. Стривай, я беру слова назад. Кільканадцять Халків. Якщо рахувати фільми, мультфільми тощо.

— Я не знаю, який саме це Халк, міс Вільямс.

Деякий час ішов фільм, Донован споліскував склянки і витирав стійку. Він зробив скотч із содовою жінці, яка забрала напій на інший бік басейну.

— Це другий і найкращий Халк, — сказала Джул, коли знову заволоділа його увагою. — Як іспанською «скотч»?

— Escocés.

— Escocés. Який краще пити?

— Ви ніколи не пили.

— Але якби пила.

— Macallan, — відповів Донован, стенувши плечима. — Налити вам на пробу?