— Можу поспорити, що ти смокчеш, ти це знаєш, чотириокий? Я можу поспорити, що ти смокчеш великого волохатого кореня.

— Справді?

Його ввічливий тон просто бісив.

— Йо, я чув, що ти справді смокчеш. Не тільки по четвергах тобі годиться. Ти не можеш чекати. Тобі годиться щодня.

Діти почали підтягуватися ближче, щоб подивитися, як Річі розтопче цього новачка. Міс Голком, яка цього тижня наглядала за ігровим майданчиком, була далеко, дивлячись за малими дітьми на гойдалках і переважних орелях.

— Що в тебе за проблема? — запитав Марк Петрі. Він дивився на Річі так, ніби щойно відкрив для себе якогось нового цікавого жука.

— Що в тебе за проблема? — перекривив його Річі фальцетом. — Нема в мене ніякої проблеми. Просто я чув, що ти великий жирний підар, ото й усе.

— Невже справді? — перепитав Марк так само ввічливо. — А я чув, що ти великий шмат незграбного, тупого лайна, отаке я чув.

Цілковита тиша. Решта хлопців стояли, роззявивши роти (але дивилися вони заінтриговано; ніхто з них до цього не бачив парубка, який власноруч підписує собі смертний вирок). Заскочений цим абсолютно зненацька, Річі також роззявився разом з усіма.

Марк зняв свої окуляри і подав хлопцеві поруч:

— Потримай, гаразд?

Хлопець їх узяв і безмовно витріщився на Марка.

Річі атакував. То була повільна, вайлувата атака, без ані крихти грації чи майстерності. Земля здригалась під його ногами. Він був сповнений упевненості і ясного, радісного прагнення топтати і крушити. Він вихнув своєю вбивчою правою, яка мусила поцілити цього ось чотириокого підарка просто в губи і відправити його зуби врозліт, як клавіші піаніно. Готуйся до дантиста, підаре. Ось тобі маєш.

Марк Петрі пригнувся й одночасно ступив крок убік. Вбивча правиця майнула в нього над головою. Силою власного удару Річі наполовину розвернуло, і Марк мусив лише виставити ногу. Річчі Боддін гепнувся на землю. Він рохнув. Натовп дітей відгукнувся:

— Ааах!

Марк чудово розумів, що якщо цей великий, незграбний хлопець на землі знову стане на ноги, його буде жорстоко побито. Марк був спритним, але спритність не може довго протистояти в баталії на шкільному подвір’ї. Якби це була якась вулична ситуація, зараз було саме час тікати, відірватися від свого повільнішого переслідувача, а потім обернутися і показати йому довгого носа. Але тут не вулиця, не середмістя, і він чудово розумів: якщо він не завдасть зараз прочуханки цьому великому огидному шматку лайна, цькування ніколи не припиниться.

Ці думки промайнули в його голові за чверть секунди.

Він стрибнув Річі Боддіну на спину.

Річі рохнув. Натовп знову видав: «Ааах!» Марк ухопив Річі за руку, не забувши зробити це над манжетом сорочки, щоб спітніла рука не вислизнула з його захвату, і вивернув її Річі за спину. Річі скрикнув від болю.

— Проси пощади, — наказав йому Марк.