— Воно не схоже на електричне, це світло, — гадала вона. — Занадто жовте, занадто слабеньке. Мабуть, гасова лампа.

— Ймовірно, там поки ще не мали можливості підключити електрику.

— Можливо. Але майже кожен, хто бодай трохи думає наперед, звернувся б до електричної компанії, перш ніж вселятися.

Він не відповів. Вони вже прибули на її заїзд.

— Бене, — зненацька запитала вона, — а твоя нова книжка про Дім Марстена?

Він розсміявся й поцілував її в кінчик носа:

— Вже пізно.

Вона йому усміхнулась:

— Я не збиралася винюшувати.

— Все гаразд. Але, мабуть, іншим разом… за денного світла.

— Окей.

— Краще катай додому, дівчисько. Завтра о шостій?

Вона поглянула собі на годинник:

— Сьогодні о шостій.

— Добраніч, Сюзен.

— Добраніч.

Вона вийшла з машини і легко побігла доріжкою до бічних дверей, а потім обернулася й помахала йому, коли він уже від’їжджав. Перш ніж зайти, вона дописала в замовлення молочареві сметану. З печеною картоплею це зробить вечерю особливою..

Вона затрималася ще на якусь хвилину, перш ніж заходити, дивлячись на Дім Марстена на пагорбі.

У своїй маленькій, як коробка, кімнаті він роздягся, не вмикаючи світла, і голим заповз у постіль. Така привабна дівчина, перша така відтоді, як загинула Міранда. Він сподівався, що не намагатиметься перетворити її на нову Міранду; це було б болісно для нього і жахливо несправедливо щодо неї.

Він улігся і дозволив собі відпливати. Незадовго до того, як зануритися в сон, він зіпнувся і, спершись на лікті, подивився повз квадратну тінь друкарської машинки й тоненький стос рукопису поряд із нею крізь вікно. Після того, як подивився кілька інших кімнат, він спеціально попрохав у Єви Міллер цю, тому що вона дивилася прямо на Дім Марстена.