Роял вийшов і рушив до дверей складу. Нічний сторож стояв у дверях своєї будки і дивився йому вслід.

— Обережно, — сказав Роял Пітерзу. — Той старий каже, тут пацюки.

— Окей, — пирхнув Пітерз. — Старий добряга Ларрі Крукат.

Роял намацав за дверима вмикач і дав світло. Було щось таке в тутешній атмосфері, важкій від суміші ароматів солі, деревної гнилі та сирості, що вдушило веселість. Це, і думка про пацюків.

Ящики стояли вкупі посеред широкої складської долівки. Решта приміщення була порожньою, і тому цей гурт мав дещо зловісний вигляд. Креденс стояв у центрі, вищий за інші і єдиний, не позначений написом «Барлоу і Стрейкер, Джойнтер-авеню-27, Єрус. Лігво. Мейн».

— Ну, все не так і погано, — сказав Роял.

Він зазирнув до своєї копії накладної, а потім порахував ящики.

— Йо, все на місці.

— Тут-таки пацюки, — сказав Генк. — Чуєш їх?

— Йо, мерзенні створіння. Я їх ненавиджу.

На якусь мить між ними запала мовчанка, обидва прислухалися до попискування й тупотіння, що долинало з тіней.

— Ну, берімося до роботи, — сказав Роял. — Давай наладуємо оце велике малятко першим, щоб воно нам не заважало, коли приїдемо до крамниці.

— Окей.

Вони підійшли до того ящика, і Роял дістав свого кишенькового ножа. Одним швидким порухом він розпоров конверт з інвойсом, приклеєний липкою стрічкою до його стінки.

— Агов, — мовив Генк. — Гадаєш, нам варто отак…

— Ми мусимо переконатися, що забираємо ту, що треба, річ, хіба ні? Якщо ми зблудимо, Ларрі пришпилить наші сраки до стінки в своєму офісі.

Він витяг з конверта інвойс і подивився на нього.

— Що там написано? — запитав Генк.

— Героїн, — розважливо проказав Роял. — Дві сотні фунтів цього лайна. Також дві тисячі журналів з дівчатками зі Швеції, триста гросів французьких гандонів з вусиками…[87]

— Дай-но сюди, — вихопив Генк у нього папір. — Креденс, — прочитав він. — Так, як нам Ларрі й казав. Із Лондона, Англія. Пункт доставки Портленд, Мейн. Французькі з вусиками, щоб ти всравсь. Поклади це назад.