Вступ. Сила споживання

Аби запобігти непорозумінню. Ця книжка не є ще одним внеском до так званої історії споживання, що вже близько тридцяти років вивчає споживання товарів під економічним, статистичним, соціологічним, психологічним, естетичним, семіотичним, гендерним, культурно-історичним і багатьма іншими кутами зору. Хоч яким багатоманітним і комплексним є підхід історії споживання до свого предмета, вона ігнорує той факт, що споживання, зрештою, означає фізичну зустріч об’єкта й суб’єкта споживання, ба більше і точніше – витрачання одного одним. Саме це значення, власне, має латинське дієслово consumere. Воно означає знищення горючого матеріалу вогнем і поглинання їжі біологічним організмом. Те, що класична політична економія визначає споживання як знищення, показує, що вона, на відміну від новітньої історії споживання, ще зберігає живе уявлення про фактичну подію[3]. Перед лицем цифрового знедійснення всіх фактичних подій питання споживчого знищення стає водночас і анахронічним, і актуальним. Анахронічним тому, що у віртуальному світі дійсні речі грають дедалі меншу роль. Актуальним тому, що поняття і досвід споживчого знищення набувають принципово інше значення.

При цьому економічне значення знищення, звичайно, вужче та поверховіше, ніж екзистенціальне, релігійне, філософське та міфологічне, хоча всі останні можна розчути в першому. Найближчий зв’язок із глибоко вкоріненим у колективному позасвідомому уявленням про споживання як знищення виявляє економічне поняття блага, товару. Благо (the good, le bien, il bene) втілює в собі чисту – духов­ну – сутність речей, що у нормальному стані безнадійно змішана з нечистою нижчою матерією. Вивільнити її з цієї суміші і є завданням будь-якого нищення, що з цієї причини завжди знищує лише нечисте-нижче, але в жодному разі не чисте-духовне. Навпаки, його мета врятувати чисте-духовне від його ув’язнення в нечистому-матеріальному, наче у старозавітному апокаліпсисі або численних версіях світової пожежі. У міфах про культурних героїв та у казці про принца, якого було перетворено на жабу, вбивство чудовиська означає кінець нижчої матерії та створення вищої духовної культури з розірваного первісного тіла. Осілий рільник Каїн вбиває скотаря й кочівника Авеля. Розтята плугом земля, розмолоте жорнами зерно, розчавлені пресом виноград та оливи – це найважливіші культурні досягнення. Для класика психоаналізу раннього дитячого віку (Мелані Кляйн, Віннікотт) акти інфантильного трощення об’єктів є не чим іншим, як першими кроками становлення «я» через протиставлення себе чужому, ворожому навколишньому світові. Сатана Мільтона й Мефістофель Гете – це сили нищення, що, прагнучи зла, породжують добро.

Але ж саме такою є мета знищення у споживанні. Те чисте, що воно його прагне звільнити із суміші з нечистим, становить користь блага. Той факт, що благо як матеріальний носій корисного при цьому зникає, нагадує про певні воєнні операції, коли врятувати певну стратегічно важливу позицію означає знищити її. Одначе що це таке і передусім як, власне, відбувається споживання речей людьми?

У випадку споживання їжі все зрозуміло. Їжа з’їдається, перетравлюється, засвоюється, тобто знищується у її початковій формі і перетворюється на речовини в тілі споживача. А от як уявити собі споживання речей неїстівних? Стіл, стілець, спідниця, черевики – вони не з’їдаються, наче бутерброд, а натомість використовуються і споживаються. Вочевидь використання цих речей відбувається зовсім не так, як споживання їжі. Комічний виняток подано у сцені поїдання звареного черевика в «Золотій лихоманці» Чарлі Чапліна. Чому політична економія, що не може обійтися без поняття використання (Gebrauch) – зокрема, наприклад, як складової у понятті споживчої вартості (Gebrauchswert), що протиставляється міновій вартості, – оминає увагою цей центральний термін у понятті споживання, а саме витрачання (Verbrauch)?

Очевидність оманлива. Лише в момент використання об’єкт постає фізично незміненим. Сліди використання та зношування позначаються упродовж довшого відтинка часу. Сходи, якими часто ходять, стоптуються, предмети одягу (як-от шинель у повісті Гоголя) зношуються. Губи вірян за століття уносять на собі помітну частину ікони. Куди у всіх цих випадках зникає матерія?

Може, відбувається за законами дії, протидії та механічного тертя мікроскопічний перенос використовуваного об’єкта на користувача, подібно до піску в пісочному годиннику, що перетікає з верхньої половини до нижньої, або до гуми автомобільних шин, що лишається як гальмівний шлях на дорожньому покриві? Чи не цілує вірний стопу Мойсея Мікеланджело у Соборі Святого Петра з такою самою надією, з якою він за вечерею приймає в себе у вигляді хліба і вина тіло і кров Христові?

Немає потреби в психоаналізі для того, аби початок людського ставлення до зовнішнього світу прирівняти до оральної фази. І відтоді, як з’явилася економіка, що визначається як система задоволення потреб людини, тобто починаючи з Аристотеля, їжа береться за основу економічного як такого. На це нашаровується все подальше: одяг, житло, предмети розкоші. Відтак той факт, що використання всього (також неїстівних речей) з економічного погляду позначається як споживання-витрачання (Verbrauch), пояснюється тим, що економіка починається з добування їжі і так само не може розірвати цей зв’язок зі своїм початком, як дорослий зі своїм дитинством. Перш ніж ми розглянемо, як політична економія XVIII ст., що наново винайшла поняття економічного, також повернулася до джерел уявлень, пов’язаних з їжею, варто сказати ще декілька слів щодо уявлення про споживання як своєрідне перенесення того, що споживається, на споживача.